нами по Суспільству тільки заради тих, що можуть зустрітися доповнень і вказівок, А. А. Котляревський просив не забути, що в даному випадку, не дивлячись на сучасність відомих народних звичаїв, дослідник знаходиться серед повного язичництва, серед сивої давнини, тому і пояснення його повинні мати відповідний. Старовинні Слов'яни, як і інші індоєвропейські племена, зближували поняття життя з поняттям вогню, на що вказують вирази: «життя гасне, життя догоряє.» З народженням дитини додавалася в сім'ї нова одиниця: загорялося нове життя, яке забарвлювалися. У деяких місцевостях Росії не дають стороннім особам вогню в день народження дитини, як би з боязні, що разом з вогнем полетить і його життя завертають в батьківську рубаху, чим позначається прийняття його під заступництво домоволодарки-батька. прийняття новонародженого під заступництво домашніх богів — пенатів. Якщо дитині давали їжу, звичайно жовтого кольору (шафранну чи медову), це також вважалося юридичним визнанням його існування: трапезу у будинку можуть розділити лише члени сім'ї чи визнані нині такими. Але не завжди батько визнавав дитину і не завжди визнавалося її право на життя: за давньонімецькими звичаями батько міг викинути (експонувати) дитину, щоб робилося або через її фізичні недоліки, або за нестачею коштів до харчування, а то й але невизнання його законнонародженим. Слов'яни не мають прямих історичних вказівок на такий звичай, і тільки в казках є його сліди. Тиша оточує новонародженого; не сміють називати доконаного факту його власним ім'ям і говорять наодинці: " дружина в Москву з'їздила; дружина розтрусилася! 11 -і це роблять з остраху, що духи можуть підмінити дитину... Але є й інша іричина таємничості: доля при народженні людини визнається божествами, божествами; слов'янські судички виот - плетуть долю людини. Народ вірить, що під виглядом мандрівника може бути саме божество, ось чому
ЛЕТОПИСКУ НЕСТОРА