[відом]ством спочатку для інвалідного будинку старим і хворим офіцерам, а потім для госпіталю». Як би там не було, але монахам запропоновано було вибратися звідти, а храми монастирські, з яких було винесено все цінне, — передані в завідування сусідньому священику. При цьому повторилися сцени розгрому і спустошення, які завжди бувають, коли дім залишається без господаря. «Ті ж колишні селяни монастирські», доносив архім. Амфілохій ще від 25 липня 1786 р., «почали вже й утискати монастир, займаючи самі собою землю до самого монастиря без поваги, ліс і сади монастирські спустошуючи вкрай». Не вціліли і самі храми. «Квітня 23 дня», доповідав св. синоду митр. Самуїл від 24 квіт. 1787 р., «визначений для нагляду колишнього Межигірського монастиря священик доношенням мені представив, що з нагоди пожежі, яка зчинилася в тому колишньому монастирі, і церкви божі дерев'яні, а саме 1) Зішестя св. Духа, 2) Благовіщення пр. Богородиці і 3) трапезна святителя Миколая згоріли з усім, що в них не знаходилося, начинням, за винятком св. антимінсів та посудин, які він встиг винести; та й у головній кам'яній церкві паперть під залізним дахом уся обгоріла, навіть що жар торкався і самої церкви, чому й з неї все було виносимо». — Чи згоріли келії та інші монастирські будівлі, передані у відомство приказу громадського піклування, зі справи не видно. Народний поголос приписував причину пожежі підпалу з боку людей, роздратованих закриттям монастиря.
Що сталося з настоятелем та братією? Архімандрит Амфілохій Леонтович особисто нічого не втратив. Він був призначений незабаром настоятелем 1-класного києво-миколаївського пустельного монастиря і згодом (з 24 червня 1795 до смерті 1 липня 1799) був єпископом переяславським.
Доля решти братії менш відома. В епоху монастирського скасування всіх ченців, крім настоятеля, було 49; у тому числі були — за відгуком Амфілохія — «старезні, немічні, здоров'ям вельми слабкі, до послуху нездатні і до переселення вкрай ненадійні». Якби переселення відбулося і в Тавриді заснований був першокласний монастир із 33 визначеними за штатом ченцями, то і в такому разі 17 межигірців залишилося б у надлишку. Якщо вірити Ратшину (Про монастирі стор. 535),
Ф. А. ТЕРНОВСЬКИЙ,