Але не видно, щоб після вилучення на повію м. Павла позивачі продовжували проти нього свої скарги, і він міг доживати свій вік у лаврі спокійно. Вік його, втім, був не довгий.
11 липня 1768 р. виєвопечерсвій архімандрит Зосима доносив св. синоду про визначення у перебування м. Павла пристойної келії, а 6 листопада 1770 р. той самий архімандрит вже доносив святійшому синоду про кончину м. Павла в наступних висловлюваннях:
„Прибулий минулого 768 р. серпня 31 дня у вієвопечерву
НАЧЕРКИ З ІСТОРІЇ КИЇВСЬКОЇ ЄІАРХІЇ У XVIII СТОЛІТТІ.
лавру на обіцянку за указом св. пр. Синоду з ін'янного Еа І. У. указу що відбувся преосв. митрополит тобольський Павло від довготривалої хвороби цього листопада 4 дні о п'ятій годині з півдня з усяким християнським порядком перестався, який за відспівуванням еоборне паннихиди і поставлений у боці архідіакона Стефана в склепі до отримання зі св. пр. синоду - як і кому поведено відспівати льох-в резолюцію указу. Св. пр. Синоду репортую; Яків ов про майно своє залишив заповіт, той при цьому, за залишенням у лаврі довідкової копії, піддане повідомляю ".
Заповіт м. Павла читається так:
В ім'я Отця та Сина та св. Духа. Амінь.
1770 жовтня 26 дня.
«Я нижчепідписаний, що знаходиться в києвопечерській лаврі за обіцянкою митрополит Павло, будучи в слабкості здоров'я свого і щоб ніхто після смерті моєї святої лаври турбувати не міг, цим моїм заповітом всім і кому про це знати належати, оголошую, що я мав добре. і з власної волі, перш за мою смерть все роздано.
Смиренний митрополит Павло.
З якоїсь нагоди справжнє донесення архімандрита Зосими з додатком справжнього заповіту м. Павла пропало поштою. Найімовірніше так сталося тому, що чума, яка спустошувала Київ 1770 р., загрожувала й решті імперії, і поштові повідомлення були вкрай утруднені карантинами. Як би там не було, але св. синод дізнався про смерть митр. Павла тільки з приватного листа київопечерського архімандрита Гавриїлу Бременецькому, архієпископу петербурзькому, який на той час уже був призначений на київську митрополію. Св. синод був дуже стурбований уповільненням у похованні м. Павла особливо з огляду на нинішні у Києві обставини. І хоча Гаврило Кременецький вже дав знати архім. Зосимі, що „тіло того покійного преосвященного, якщо за нинішніми у Києві обставинами зволікати сумнівно, зрадити землі можна і до отримання зі святого синоду указу”,— проте св. синод вважав за потрібне підтвердити
Ф. Л. ТЕРНОВСЬКИЙ
указом від 4 груд. 1770 Л.: 1891 про немед ионном тіла оного преосв. Павла,— якщо ще й досі не поховано,— поховання.