') У цьому приділі тільки одна гробниця Скопіна, складена, як і царські, з цегли. Напису на ній немає, а на стіні вміщено портрет (9 1/4 верш. заввишки і 8 завширшки), писаний на дереві старовинним письмом (на яйці), на верху якого міститься образ і напис імені та прізвища Скопіна (див. 1-е вид. Зап. Жолк. на початку і стор. 23 — 31). Утім, є сумнів у тому, що це портрет Скопіна.
г) Тіло Скопіна передбачалося насамперед відвезти до фамільного усипання, до Суздаля, але, внаслідок небезпеки від поляків та „злодій”, було зроблено розпорядження поставити його до часу в Чудовому монасі ир. Его викликало незадоволення в народі, який вимагав поховати його в Арханг. соборі, і цар мав поступитися (Сказ. про Скоп. 385).
В. С. ІКОННІКОВ,
Шуйського, оскільки він не хотів дати грошей найманому війську, коли гроші у нього були, внаслідок чого німці змінили (Нік. 134; Нов. років. 115; Жовк. 102) *).
Дмитро Шуйський залишився вірним собі у цій фатальної битві 3). За словами Жолкевського, він їхав поспішно, хоча деякі його ще стежили; його кінь загруз у болоті, а він втратив взуття і босий, на худій селянській шкапі, приїхав до монастиря під Можайськ. Діставши там коней на взуття і порадивши жителям Можайська просити у ворога пощади, він також поспішно вирушив до Москви (Зап. 103) 8).
Тим часом проти царя Шуйського здіймалася гроза з іншого боку. Ледве поширилася звістка про смерть Скопіна, як Ляпунов зав'язав уже переговори і з царем царським, і з Вас. Вас.
') «Прийшовши ж до Клушина.... Німці у князя Дм. Ів. почали просити грошей за договором, щоб їм дав найм їхній, що заслужили. У князя ж Дм. Ів. була велика грошова скарбниця в той час, але німцям найму не дав, просив у них строку, прикидаючись, ніби стільки грошей не має у себе. Німці ж озлобилися через це, і послали від себе Івенгора (Еверта Горна) до Жолкевського, наказуючи йому приходити не зволікаючи на московські полки, обіцяючи йому, що він Москві допомоги чинити не стане». І він виконав свою обіцянку. Під час переговорів зі шведами у 1616 р., Делагарді приписував поразку зраді саме німців, що були в загоні його війська, і визнавав причиною зради неплатіж грошей Дм. Шуйським, який їх мав. Що ж стосується російського війська, то воно було виснажене великими переходами під час спеки (Соловйов, IX, 104—106).
*) Відекінд каже, що Д. Шуйський під час битви ховався в таборі і, поза небезпекою, дивився на все, що відбувалося перед його очима.
3) Не вперше тікав Д. Шуйський, осоромлений, з поля битви. З-під Калуги він тікав „в одному лише каптані” (Геркман, 297).
За словами Маскевича, Д. Шуйський перший сів під Клушиним на коня і втік з поля битви, а потім уже кинулися тікати війська (Денн. в нзд. Устрялова 41).