Документів на староства чи старостинські маєтки відібрано поки що близько ста тридцяти. Найстаріші їх ставляться 1714 року, а пізніші до 1802 року. Всі вони майже виключно стосуються старостей звиногродсвого та лисянсвого. Ці старостинські маєтки, становлячи власність корони польської і будучи роздані в життєве володіння особам, які надали заслуги польської нації, були величезним засобом в ополячення тутешнього краю. Повний склад їх у тутешньому краї вказується описом маєтків Речі Посполитої, що у воєводствах київському, брацлавсвому та подільському 1781 року. І документи на ці староства розкривають перед нами поступовий процес ополячення краю. Ми бачимо звідси, які саме особи польського походження спадкоємно зачепили відомим староством, як захоплювали вони майна російських вельмож, напр. Виговських і зміцнювали їх за собою. Тут бачимо ми також цілу низку суперечок власників староств із сусідами, — суперечок, які іноді супроводжувалися насильницькими нападами. Ці суперечки, невидимому, походили з-за кордонів; але можна зробити висновок, що вони мотивувалися іноді й іншими позиційними спонуканнями козаків. Напр. кілька документів, які свідчать про насильства, зроблені Смілянськими та ін. жителями та козаками близько 1774, 1780 та 1790 років.
Цього року товариство св. Нестора злилося з іншим історичним суспільством, яке передбачалося при Київському Університеті. Бажано було б, щоб з'єднані таким чином сили та засоби цих двох товариств були спрямовані на відшукання, дослідження та оприлюднення пам'яток місцевої історії, що перебувають у різних архівах м. Києва. Тоді й архів київської казенної палати представив би суспільству матеріали для кількох нецікавих сторінок місцевої історії.
Біографічна інформація про Петра Могила до посвяти його в сан Києво-Печерського Архімандриту.
У XVI і XVII століттях старожитність родовитість були дуже цінними якостями в очах західноєвропейського дворянства, польської шляхти і литовсько-російської аристократії. Тому всі більш-менш чудові особи того часу любили зводити початок свого родоводу (часто всупереч здоровому глузду та історії) до найвіддаленіших часів, — часів Римської імперії, Олександра Македонського, Ноя і навіть Адама. Подібне прагнення ми помічаємо і в прізвищі Могил. І в польських гербовників, що дійшли до нашого часу, мали пряме своє завдання задовольняти честолюбству знаті, і з книг, присвячених Петру Могилі, ми дізнаємося, що зазначене прізвище вважала прямим своїм родоначальником Муція Сцеволу, нащадки якого нібито перейшли з Риму до Греції, а звідси в Ноя оселилися,)'~~Ф&*ідин герб Могили— дві оголені,