Розповідь Василя проста, жива і образна, чужа, як ми схазаки, ліризму. Він лише раз наводить текст пророка, який інп на той час на устах у осіб духовних, як Протидія мсти; язичництво, завжди згідне з природними інстинктами людини, сприяло цьому почуттю, зводьте його в чесноту; вчителі нової віри твердили, що Бог - відмісник, і помста накладе на Нього, - за словом пророка: "вз дасть помста ворогом і ненавидить його". Цей вислів наводить Басіль після того, як згадав про страту Васильком тих радників Давида, котрі дали йому думку засліпити Василька: «Се ж друге мука створи (Василько) його ж не біс ліпо створити, щоб Бог відмісник бив— якось пророком своїм», і т.д. і, водночас, стоїть на моральній висоті практичного християнина. Він жодного разу не вимовляє від себе суду над злодійським вчинком Святополва і Давида, що не перестав би зробити інший оповідач його ж часу, але суд мот у руках читача, перед яким так докладно і ясно окреслені крамола і клятвопорушення. До одного Василька воно трохи суворіше, але й те тому, що він вимагає від нього великого, як від безневинно постраждалого. Але його поняттю, такому страждальцеві не личило мстити. Тим не менш, особистості князів у розповіді Василя надзвичайно повно окреслені з морального боку. Васиько є у привабливому світлі. Пояснюючи авторові свої ратні наміри, що подали привід побоюватися його, він говорить відверто про свої шляхетні задуми і разом сам висловлює собі осуд за самовпевненість, за напоумлення цими задумами: «Але ось повідаю ти: по правді, як на мене Бог приведе до мене, як Беренднчі та Печенезі до Торцн, і річок у своєму розумі: оже ми будуть Беренднчі н Печенеа і Тордн, річку братові своєму Володареві та Давидові: Дати мене дружину свою молодшу, а сама пийта і веселиться.
на зенло Лядьську наступлю на зиму-п мщю Російську землю. І посем хочеш проситися у Святополва і у Володимера вти на Половця, та любо налізу собі славу, а любо голову свою складу за Руську землю. — І се клянусь Богом і його пришестям, бо не подумав зла брати своєї пі в чому ж, але за моє вознесіння скинь мене Бог і смиріс.
Повторюючи такі слова Василька, автор мабуть співчуває йому і тут, при розповіді про його страждання. Але ніде не висловлює йому своєї похвали. У всьому оповіді виражене співчуття лише в одному Володимиру Мономаху.