Нарешті настав час, коли література повинна була розділитися на церковну латинську і світську народну. Сталося це за доби хрестових походів — доби творчості, поетичної фантазії. Матеріалу було багато; не забута міфологія воскресла при цьому в новій формі і переплелася з ідеалами християнського світу мусульманського сходу. Багатий лицарський епос став потребою суспільства: їм жили, у нього вірували, їм насолоджувалися та в ім'я його діяли. Поезія стала ніби ремеслом: каравани мандрівних співаків потяглися від замку в замку. Чим ширша потреба пісень, чим ширше коло сказань, тим важче було співакам обійтися без писемності. Утворила школи співаків, які збирали епічні цикли, обробляли їх письмово за складом та за змістом. Під впливом поетичної літератури та історична писемність втрачала схоластичну форму, загальний умоглядний, спостережний опис змінювався живим індивідуальним оповіданням. Сам автор хроніки стоїть на першому плані у своєму творі і захоплює читача, подібно до мандрівного співака, теплотою і цікавістю свого оповідання.
Частина 2
сторінка 43/280