4) Останній раз літопис згадує про Звенигород під 1234 роком.— Данило Романович перебував на той час у Києві, де його дружина відпочивала після тривалого походу на Чернігівську область; тим часом отримано було звістку, що Половці, зведені одним з північних князів, спустошують Київську область і йдуть на Київ. Данило не радив йти на них, тому що військо було виснажене тривалим ноходом, але київські мазь Володимир Рюрикович і воєвода Мирослав насіграли на го» й йти в похід. „Сретоша ж. е Іодрвце (дерцнхнр передовий я. я. Антонович,
загін) біля Звенигорода". Дізнавшись про силу ворогів, київські ватажки хотіли відступити назад до Києва, але тепер Данило наполягав, щоб продовжувати раз уже розпочатий похід; „коли ж зустрілися з воями багатьма половецькими біля Торчеського, була січа люта", в якій князі руські зазнали дошкульної поразки.
Іг зіставлення наведених вказівок літопису, можемо витягти такі дані визначення місця розташування Звени¬города:
а) Звенигород лежав дуже близько від Києва, „як десять версти вдалині”: бранець вивезений вночі з Києва, вночі ж був Привезений до Звенигорода. Піше ополчення, яке вийшло інь Києва після Наради на вічі, в один перехід досягало Звенигорода і зупинялося в Дем на ніч.
б) Звенигород лежав на Шляху з Києва до Василева: ополчення, що йшло з Києва, ночувало в Звенигороді і другого дня до біди могло в один перехід досягти Василева; втім перехід ют був довшим ніж до Києва: якщо пішим траплялося пізно - податися з ночівлі, то вони до обіду не могли дійти до Василева.
в) Звенигород лежав на лівому боці річки Стугни, до берегів якої був один перехід: ті, що йшли з Києва через Звенигород, переправлялися через Стугну біля Василева або біля Тумаща. — Далі дорога, що проходила через Звенигород, вела через маленьку річку Вільшаницю, крізь великий земляний вал, на Перепетове поле; потім, через верхів'я річки Здвижа на місто Звиждень *) — вона прямувала на Волинь.
г) Від Звенигорода інший шлях повертав дещо на схід від першого, по лівому березі Стугни, і вів у нижній течії цієї річки — до Торческа, що лежав поблизу Тріполі (де пиле село Старі Воврадичні) ®).
') В одному з актів початку XVII століття ми входимо вказівку, що поселення, що мало назву Зннження, існувало ще в той час; саме — на витоках річки Здвіжі, де нині село Здвіжка: 1618 року дворянин Василь Тиша Биковський скаржився, що начальник свавільного загону жовнірів — Мировицький, пограбував його маєтку: «Місто Ходорвів і села, до вето валежачі: Пустельники, Льво, Мач, Вілю "(Арх. Ю.-З. Росії, частина III, т. I, стор 212).
*) О», статтю Петра Рев'якіїа: „Зближення історичних свідчень
ПРО МІСЦЯВОЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОГО КИЇВСЬКОГО ЗВЕНИГОРОДА.