') У Лаврентіївському списку сказано Білгороду, але варіант Іпатський вірніший; ще покійний М. О. Максимович вказав, що якби мова йшла про Білгород, то літописцю не було б потреби додавати: „що є малим містом біля Києва, верст за 10 звідти“. — Білгород був на той час найважливішим з Київських передмість, отже не „містом малим“ — і занадто відомим на Русі, для того, щоб літописець визнав за необхідне пояснити його місцезнаходження. Про Білгород Лаврентіївський літопис згадує 4 рази раніше, і жодного разу не вважає за потрібне пояснити його топографію; Звенигород же згадується тут вперше, і тому пояснення є цілком доречним.
ПРО МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ СТАРОДАВНЬОГО КИЇВСЬКОГО ЗВЕНИГОРОДА.
до нього Чорні Клобуці... вранці ж день, але зорям, що сілиться Ізаслав, постав протнву Володимеру на бій полиці своммм і,. перейшов Стугну, і Олипанцю перейде. Водночас Володімер стояли верх Ольшаніді.» Тут сталася битва, що скінчилася, поразкою Ізяслава, внаслідок втечі Чорних Клобуків київського ополчення.— Ізаслав пішов на Волинь, але того ж року, за допомогою Угорців, знову опанував Києвом.
3) У 1151 році Юрій знову ополчився на Ізяслава; він пішов на Київ разом із чернігівськими князями та з найманою половецькою ордою. Переправившись через Дніпро, Юрій намагався обкласти Київ; але, зустрівши готовність до енергійного захисту, він вирішив почекати приходу галицького князя і відступив від міста у напрямку на захід, повз Білгород. Тоді Ізяслав вирішив піти за ним і примусити його до битви до приходу галицького князя; князі, союзники Ізяслава, схвалили цей намір і звернулися по допомогу до київського віча. Кияни заявили повну готовність піти за князем: „нехай же підуть усі, — відповіло віче, — хто може і дрючок у руці взяти; якщо ж хто не піде, нам же його дай, нехай ми самі поб'ємо!“ І так пішли, один одного не залишаючи всі, з радістю за своїх князів, і на конях, і піші, велика безліч; пішовши, стали біля Звенигорода на ніч; назавтра ж, у середу, встали пізно і, не дійшовши, стали біля Боянова обідати. І встали, пішли до Василева, і так вишикували полки свої, пішовши повз Василів через Стугну, і прийшовши до валу, і не перейшовши валу, тут і стали полками своїми на ніч, і мостище їхнє біля Перепетових, бажаючи битися з ним“. Юрій змушений був, незважаючи на бажання ухилитися від битви, вступити в бій на річці Руті; він був розбитий вщент і втік за Дніпро.