У католицькій церкві Бруно-Боніфацій відомий під ім'ям апостола русів, і католицькі вчені, починаючи від Баронія до Флері і новітніх представників ультрамонтанського напряму в науці, вважають Боніфація просвітителем і мучеником руським. Помилка, заснована однак на давніх документах. Близько 1040 року в Італії Петро Даміані написав житіє св. Ромуальда, в якому досить докладно йдеться, між іншим, і про останні подвиги та смерть Боніфація. За цією оповіддю, Боніфацій проповідував слов'янському народу і зазнав мучеництва від руського князя, брата якого він навернув у християнство, неушкоджено пройшовши між двома палаючими вогнищами. Але, як видно, поки звістка про Бруно-Боніфація з Литви дійшла до Італії, в ній не залишилося нічого історичного: оповідь Петра Даміані, так само як і інша — Віперта, який видає себе за супутника Бруно, переповнена такими безглуздими і неймовірними чудесами, що не містить у собі нічого достовірного і справедливо відкидається вченими. Між іншим, думка про руське апостольство Боніфація спростовується і оповіддю Віперта, який останню діяльність Бруно приурочує до Пруссії, говорить про навернення прусського, а не руського князя, хоча й дає йому слов'янське ім'я Нетимир. Цілком достовірні відомості про Бруно повідомляються тільки у Тітмара і в листі самого Бруно до Генріха II, а на підставі цих документів ми бачили, що Бруно як місіонер не мав жодного стосунку до Русі. До слова про джерела ще одне зауваження. В інтерполятора ченця Адемара, який писав хроніку близько 1150 року, якого Пертц називає non omnino sanus [не зовсім при здоровому глузді], знаходимо звістку такого роду: «св. Бруно навертає провінцію Пруссію та іншу, звану Руссю. Вирушивши до пінценатів і проповідуючи їм, постраждав так само, як і св. Адальберт (тобто Войтех). Тіло його руси викупили за великі гроші і на Русі створили монастир його імені».
«і почав він прославлятися багатьма чудесами. А через деякий час прийшов на Русь якийсь грецький єпископ і більшість цієї провінції, ще відданої ідолам, навернув і змусив їх (русів) прийняти грецький звичай у відрощуванні бороди та інших відношеннях». З цього свідчення справедливою є лише та загальна ідея, що проповідь Бруно або іншого якого-небудь західного «апостола русів» повинна була поступитися греко-східному началу 4).