Частина 1

Бруно або Брун народився близько 976 року в Кверфурті і походив з прізвища, спорідненого з імператорами саксонського будинку. Років 12-ти він був відданий батьком своїм у магдебурзьку школу - знамениту в історії слов'янства важливою участю у вихованні багатьох єпископів і місіонерів слов'янських. З 968 по 981 р. ця школа складалася під головним начальством архієпископа магдсбурзького Адальберта, колишнього російського місіонера і єпископа, і в той час отримав там виховання знаменитий Адальберт-Войтех. головний засновник католицизму в Чехії, який закінчив бурхливе життя своє мучеництвом у Пруссів. Повідомляючи вихованцям своїм «сім хлібів мудрості» — школа давала їм, як можна судити за внутрішніми порядками та учнями її,— суворо німецький напрямок і готувала в них ревних поборників не тільки католицизму, а й Разом з Бруно в його ж школі здобув освіту і Тітмар, згодом єпископ мерзебурзький, відомий своєю хронікою, який був у родинних стосунках і близькій дружбі з сімейством Бруно. Після закінчення вчення Бруно був спочатку каноніком при церкві св. Маврикія в Магдебурзі, проте, ви-. рухаючись своєю освітою, незабаром був узятий до двору і до того сподобався молодому імператору Оттону III, що Оттон, за свідченням життєописувача Ромуальда, не називав його інакше, як: душа моя. Ймовірно, в 996 році він супроводжував імператора в Італію і тут, як припускають, у монастирі св. Алексія у Римі постригся у чернецтво під назвою Боніфація. Суворий подвижник, Бруно-Боніфацій ідеалом для себе поставив відомого просвітителя Німеччини, ім'я якого він прийняв у чернецтві. Кажуть, бувши одного разу в церкві, присвяченій Боніфації, Бруно вигукнув: „і я ношу пня Боніфація: чому ж і не не бути мучеником Христовим?" Через кілька днів Боніфацій вступив у братство, яке зібралося біля пустельника Ромуальда, що славився по всій Італії, жив з ним у Тибурі, Монте-Кассіно і нарешті в Переї поблизу Равенни. Ромуальд - знаменитий засновник ордену камалдулів та його монастир у Переї мали важливе значення для нових незалежних від імперії держав Польщі та Угорщини. Братство Ромуальда ніби призначалося замінити собою магдебурзьку школу, призначалося служити розсадником місіонерів і нового незалежного від Німеччини духовенства в Полипі та Угорщині. За свідченням Даміані, на прохання Болеслава Хороброго, з братства Ромуальда відправлені були в Польщу для приготування до місіонерської діяльності два ченці, Іоанн і Бенедикт, і тут протягом семи років старанно працювали у вивченні польської мови, але, по нещастю, були у коли, коли були. У цьому ж абатстві, в Переї, за сповіщенням Ромуальда, прийняв чернецтво і подвизався син Болеслава Хороброго, Болеслав, який без сумніву готувався батьком своїм стати на чолі національного польського духовенства. Якщо додамо до цього, що в самій Равенні Стефаном королем угорським заснований був монастир для угорців, що монастир у Переї був заснований на честь нового святого зі слов'ян Адальберта-Войтеха, що Ромуальд згодом сам з багатьма учнями вирушив на проповідь у Угорщині. Боніфація дано було Бруно саме у видах призначеної йому місіонерської діяльності у східних областях Європи. Ще в Італії, за взаємною згодою папи та імператора Генріха II, Бруно призначений був архієпископом іп рагііЬів іпГкІеІіщп, тобто взагалі в країнах, не звернених у християнство і не належать до римської церкви. У 1002 або 1003 р. він повернувся до Німеччини і від архієпископа Тагіно отримав тут єпископське посвячення з покладанням паліуму, який сам приніс із Риму. Саме потім новий архієпископ вирушив у Польщу, до двору Нолеслава Хороброго. Між архієпископом і польським королем скоро встановилися найдружніші стосунки. За порадою Болеслава і можливо за його допомогою Бруно перш за все вирушив до Угорщини. Тут ще нещодавно стало про ялтинські прошдегднпклх'і на руї київській.