Мабуть, жодного разу нехтування регулярними вправами не було так суворо покарано, навіть якщо врешті-решт мета була досягнута, як під час облоги Севастополя. Це перший в історії випадок, коли таке місце було зайнято простим вогнем артилерії; бо росіяни визнають, що навіть якби штурм Малахотфа було відбито, вони повинні були залишити місце, яке завжди було піддане такому вогню, що, здавалося, самі небеса лили на них дощ і снаряди. Ми втратили армію, розгортаючи той вогонь, і ми не втратили (незважаючи на щирі слова лорда Палнерстона, кожен солдат тут вважає, що те, що я кажу, є правдою) — ми не додали своїй репутації — ні, ми не зберегли її — під час атак 18 червня та 8 вересня.
І чи буде сказано, що через те, що подробиці цих конфліктів стали відомі світу, і тому, що сміливість, відданість, хоробрість, героїзм наших офіцерів і солдатів були показані перед його очима, англійська нація втратила свою військову літературу! Чи можливо було б, як ви думаєте, приховати і замовчувати наші невдачі? Чи було б краще, щоб історія була розказана в російських депешах, у французьких Monitciirs, в англійських Gazettes 1 No; самі мертві на пагорбі Каткарта зазнали б кривди, коли б вони лежали німі у своїх кривавих плащах, а наклеп і брехня образили б цю воїнську расу, яка є не меншою за римську, тому що вона теж знала Требію та Трасімену.
Ми всі переконалися, що наші офіцери чи солдати не винні в тому, що Ейв не взяв Редан, і Ейв може вказати на траншеї, глибоко нагромаджені нашими бравими союзниками перед Реданом Карінінг Рея та Центральним бастіоном, а також на Малахофф, здобутий без втрат 200 чоловік, і закликати богиню Фортуни! На жаль, вона не завжди любить сміливість; вона залишає їх іноді бездиханними біля закривавленої амбразури, перед розтрощеним траверсом, у смертоносній канаві, і вона вимагає, як заручників, для її ласки, майстерності та розсудливості, а також зухвалості та відваги. Кожна заява російських офіцерів під час розмови збігається з цим — що ми могли взяти Севастополь у вересні 1854 року; що вони не тільки були готові кинути це місто напризволяще, але й що вони вважали його неспроможним і нездатним до оборони, і мали певні сумніви щодо свого становища в самому Криму, доки наша бездіяльність не додала мужності Menscbikoft" і не породила в ньому надії на почесну оборону, яка могла б дати йому змогу стримати нас під контролем або піддати нас нападу переважних мас.