У Сімеїсі нас зупинили, поки не задовольнили цікавість сильного козацького пікету та деяких завсідників. Близько шістдесяти чоловік пройшли повз нас у огляді, а потім нам дозволили піднятися на пагорб до дороги, де ми знайшли ще одного козака, який чекав замінити нашого мовчазного друга, який досі супроводжував нас. Почало темніти; Майора не було й сліду; але, на диво, один із козаків розмовляв німецькою, і він сказав нам, що попереду був англійський офіцер. За кілька хвилин наш гід почав їхати крутою зигзагоподібною дорогою до моря. Візок під’їхав добре, і ми виявили, що прямуємо вниз до Алоупки, що недалеко від берега моря.
Зигзаг був таким же крутим і різким у своїх поворотах, як будь-яка швейцарська гірська стежка, і коні, вже втомлені характером денної подорожі, дуже помітно виявляли ознаки страждання. Спуск тривав годину; здавалося, ніч; молодий місяць тільки освітлював козацького білого коня, і гіркі верхівки високих тополь, і гілки сивих олив, а все інше було в темряві. Нарешті ми почули гуркіт моря, а над деревами визирала невисока біла будівля. Ми вирушили на відкритий простір перед ним гарним проспектом, з регулярним частоколом з кожного боку. Козак зійшов з коня, прив’язав коня й увійшов до хати, залишивши нас у глибокому невіданні та великому голоді надворі.
Звуки дуже гучного і п'яного співу, що будив нічних сов за вікнами, навели нас на думку, що цей будинок був козацькою казармою, але тієї ж миті двері відчинилися, і звідти вийшов жвавий низенький чоловік, який добре розмовляв французькою, та пристойна жінка, його дружина, яка здивувала нас чудовою англійською, і ми зрозуміли, що перебуваємо в готелі в Алупці. Причину шуму незабаром було знайдено. Це була справа рук п'яного російського полковника, начальника поліції в Ялті, який нав'язав своє знайомство кільком англійським офіцерам у тому місті і, всупереч їхньому бажанню, супроводжував їх аж сюди на їхньому шляху до Фороса. «Ось, — промовив тихий голосок нам на вухо, коли відчинилися двері їдальні, — ось вона, російська знать — він дворянин, бо він полковник». Кімната, в якій ми опинилися, була зручними апартаментами з диванами та м'якими кріслами, гравюрами графа Потоцького, царя (звісно ж), князя Воронцова та вельми пікантними сюжетами французьких різців на стінах, а також столом, рясно заставленим пляшками та склянками.