Перш ніж ми проїхали шість миль, ми виконали, на додаток до цих робіт, наступні великі громадські роботи, щоб переправити наш візок: — № 1. Побудували стіну, щоб насипати узбіччя дороги біля урвища; № 2. Засипати щілину хмизом і сипучими каменями; № 3. Зробив дорогу практичною за допомогою фашин; № 4. Зріжте схил пагорба, щоб розширити дорогу біля урвища, де вона поступилася; № 5. Розвантажити візок і трохи поговорити, а потім знову завантажити. Від табору до перевалу Форос приблизно двадцять дві милі, і місцем нашої зупинки на ніч є зруйнований замок Ісаркая, який знаходиться приблизно в шести милях від Фороса.
Ми дісталися цього затишного місця близько сьомої години вечора. Залишаються самі стіни та дах. Вікна розбиті, дерев’яні вироби та все інше, і єдине недоторкане — це калічка на кухні. Ми ставимо наших коней у вітальнях і бібліотеці, наскільки я знаю, розпаковуємо віз і несемо сідла та постіль до кімнати, призначеної для їдальні та сну. Немає кімнат, оббитих дошками, але глиняна підлога м’яка, ібунтан і потік води важко біжить. Коней причесано, забезпечено сіном і кукурудзою, готуємося до обіду. Зроблено жахливе оголошення: «TJie Major повинен принести або чайник, іграшку, або каструлю; чай і цукор змішані, але це не має значення». Що робити?
Геніальний інженер запропонував використовувати мою луджену залізну посудину як сковороду; несли ііц. кон. Щодо каструлі, якийсь винахідливий чоловік робить дві дірки в жерстяній коробці з яловичини, просуває в них шматок дерева як ручку й починає варити в ній суп на розжареному вогні в одному зі зруйнованих камінів у вітальні. Щойно суп готовий, розжарюємо амбари і кидаємо суп у вогонь — катастрофа непоправна, і ми починаємо поїдати жорстку пайкову яловичину, приготовану у стейках на жерстяному посуді. Попереду херес, хліб, овочева консервація. Вода кип’ятиться в маленькому чайнику, і її вистачає на помірну склянку грогу; ковдри розстеляють на підлозі, готуються до сну.