Спочатку пропонувалося відремонтувати стару дорогу між Балаклавою та Кадикоєм, щоб перевести на неї весь рух між цими пунктами, а також відремонтувати стару французьку дорогу між Кадикоєм та стаціонарною паровою машиною, що йде вгору ущелиною Вінуа, для руху вгору, тоді як шлях для возів навколо східного схилу пагорба Француза мав бути покращений і використовуватися для руху вниз між цими двома останніми пунктами. Містер Дойн склав звіт щодо всієї лінії і, після ретельного огляду, виявив, що знадобиться набагато менше праці, щоб прокласти нову і якісну дорогу між Балаклавою та Кадикоєм іншим маршрутом, ніж намагатися ремонтувати стару, поки по ній іде рух. Відповідно, по центру долини було прокопано головний дренажний канал, що впадав у вершину Балаклавської бухти, щоб перехоплювати всю воду, що стікає зі сходу від неї, і швидко звільняти дорожні та залізничні стоки від дощової води.
Дорога була зроблена паралельно залізниці, матеріал, по якому вона проходить, був глибоким, губчастим, рослинним ґрунтом, який легко дренувався в своєму природному стані, але дуже втримував, якщо обробити під вологою водою; дрени глибиною чотири фути були вирізані на сорок футів apai't, а поверхня між ними закруглена на фут вище в центрі. Через кожні сорок чотири ярди були вирізані поперечні дренажі, з’єднувальні головні дренажі, а великий кам’яний гребінь, шириною три п’ятдесяти вісім футів, був засипаний дрібнішим камінням, яке згодом оброблено щебенем. Перед закладанням на гайданку весь рух табору протягом п'яти днів перевертали сформовану поверхню, щоб збити її та зміцнити, при цьому вранці та ввечері для підтримання належної форми були задіяні сильні сили флоту.
Цей курс виявився цілком успішним — поверхня була досить гладкою, коли накладався метал, і, отже, дощ тепер вільно стікає, не проникаючи в ґрунт. На цій ділянці було закладено близько 13 000 тонн твердого вапняку та металу на довжині однієї милі. Від Кадікой до стаціонарного двигуна стара дорога вгору по ущелині Віной була настільки крутою (1 з 12) і, отже, могла бути розмита, а ґрунт, по якому була готова пройти нижня лінія, був настільки поганим (у деяких місцях 1 з 7), що містер Дойн вирішив відмовитися від обох і побудувати нову дорогу навколо східного підніжжя Френчменс-Хілл, майже паралельно залізниці та серу Річарду. Ейрі дав згоду на зміни.