честь служити з ними. Прощаючись з ними, він дякує всім ранлам і висловлює свої щирі побажання успіху та пошани в усіх майбутніх операціях цієї благородної армії. «Генерал сер Вільям Кодрінгтон із задоволенням прийме командування армією завтра, 11-ї хвилини». За наказом, «Г. В. Бакнейд, начальник штабу». РОЗДІЛ XXXVI. КАТАСТЕОПІЯ. Катастрофа, якій немає рівних в анналах війни — Втрати в Легкій дивізії внаслідок вибуху — Втрати, зазнані правим облоговим потягом — Фріглітфуй поява мертвих — Агонія поранених — Їхня героїчна сила духу — Мужність і доброта хірургів — Візит сера В. Кодрінгтона на місце катастрофи — Вибуховий вертоліт Ферма Маккензі — Вважається, що вибух був результатом запального пристрою — Посадка англійської кавалерії — Дехто вважає, що цар був із армією Черної — Цікава розмова.
Перед Севастополем, Ковемхер 17. Цей місяць листопад, здавалося б, править якимсь генієм, неприязним до нашої зброї. Якщо це дало нам славну пам’ять про марну й криваву перемогу, воно також принесло з собою день лиха й мороку — початок довгої низки лих. Перша річниця цього дня минула серед взаємних поздоровлень і спогадів, що стало ще більш радісним через контраст між теперішнім і минулим. Наступного дня ми побачили видовище незвичайного блиску й величі, якого, наскільки мені відомо, ще не бачив жоден уродженець цих островів. Знову ці почуття привітання знайшли вираження; чистота повітря — здоров’я військ — велика кількість запасів — житло в госпіталі — світле майбутнє: усе це було протиставлено безліччю мов у нескінченній різниці фраз, забарвлених багатьма спогадами особистого життя страждання.
Ні горя, ні лиха не могло досягти нас тепер, і з усього, що могла дарувати нам доля, найбільше ми бажали зустрітися з тим самим, чим, здавалося, погрожувала нам доля, — нападом ворога. Але раптом із самого центру нашого Чіунпу, щоб кожне вухо почуло й кожне око не бачило, він мчить із таким гуркотом, який може попередити світ про його загибель, і з таким спалахом огню й диму, яких, мабуть, ще ніколи не бачила людина, хіба що в муках якогось первісного виверження, жахливого стовпа сірчаної пари. Він поширюється, коли піднімається, несучи вгору на сотні ярдів людей, коней, уламки кінцівок, каміння, снаряди та гарматні постріли, а потім знову обливає їх дощем, розтягуючи свої складки в звивистих обертах, ніби його мучив вогонь усередині, над приголомшеними солдатами внизу!