Вогонь досяг деяких наших снарядів і ракет, які вибухнули з силою, але артилерійські офіцери дуже відзначилися, видаляючи живі снаряди серед полум’я, і накриваючи ковдрами млин, у якому відкладається частина нашого пороху. Генерал Кодрінгтон, генерал Віндхем, сер Дж. Ейрі та інші швидко прибули на місце та зробили все можливе, щоб відновити довіру та запобігти будь-якій подальшій шкоді. Але результати виявилися сумними. Втрати в Легкій дивізії були такими: — Убиті. Поранений. 7-й стрільців 1.. 12 19-й полк 0.. 9 23-й стрільців 2.. 6 33-й полк 2.. 13 34-й полк 1.. 14 77-й полк 3.. 6 88-й полк 0.. 2 90-й полк 0.. 1 стрілецька бригада 1.. 6 Разом... 10.. 69 Правий облоговий ешелон постраждав так само сильно — семеро бідолах поховано цього вечора, а тіла ще трьох артилеристів були настільки розтерзані та розкидані, що їхні останки не могли зібрати для поховання.
До цих десяти втрат наразі слід додати ще семеро артилеристів, які досі «пропали безвісти». Загальна кількість постраждалих у поїзді становить п'ятдесят два. Бідолашний Єллон, заступник помічника комісаря польового ешелону, найактивніший, завзятий офіцер, чиє ім’я згадується разом із ім’ям містера Хейтера в щойно опублікованій тут депеші полковника Сент-Джорджа, був рознесений на шматки й жахливо понівечений. У лейтенанта Еоберта була зламана ліва рука, і лейтенант Доусон втратив щиколотку над щиколоткою від впливу снаряда, який влучив у нього під час падіння, коли він виносив бойовий снаряд із парку до безпечного місця.
Ноги, руки і тулуби людей були рознесені в табори стрілецької бригади і 3-го полку, крайнього правого боку Легкої дивізії. Я бачив лежачу серед купи руїн, старих складів заліза, сміття, дробу, осколків снарядів і дерев’яних брусів, обгорілу й обгорілу до чорноти руку людини, на якій пошарпані шматки одягу зберігали сліди сержантських золотих смуг. Мертві були надто жахливі, щоб на них дивитися; але живі в агонії були ще страшніші. Я урочисто заявляю, що з вуст жодної з цих понівечених мас, які я бачив витягнутими довгими рядами в кожній лікарні, я не чув ні стогону, ні зітхання. З них не вирвалося жодного звуку, коли ті, хто міг бачити, обертали свої сумні кулі й дивилися на незнайомця, за винятком одного випадку, коли бідолашний французький солдат у госпіталі 23-го полку, де йому щойно зробили трепанацію, і був майже поза межами досяжності свого страждання, вимовив мимовільний вираз болю.