Наш запас рому закінчився. Судна з ромом не прибули, і зараз уся армія постачається зі складів комісаріату 4-ї дивізії, де капітан Дік, корпус наземного транспорту та заступник-помічник генерал-комісаря Уарлі погано накопичували ром у мене чи їхніх людей протягом сімдесяти днів. Як приклад інших недоліків я можу згадати, що м’ясники, призначені для комісаріату експедиції, не мають знарядь для ведення торгівлі, і тому вони не можуть придбати їх у таборі, навіть якщо вони готові були за них заплатити. Так само солдати на дорогах мають мізерні та невідповідні інструменти для роботи, а ті, що використовувалися армією під час облоги, зношені. Капітан Фостер, який відповідає за хорватів і цивільних робітників, буде змушений поїхати до Константинополя за кілька днів, щоб придбати інструменти, і, замість того, щоб отримати хороші аксесуари з Англії, ми витрачаємо гроші та час на спроби відремонтувати ті, які справді марні.
Інструменти саперів, які були передані наенам, які тут працюють у складі Армійського робочого корпусу, — це все, чого від них можна було очікувати. Але що це за зло в порівнянні з тим, якого зазнав наш супротивник? Щоправда, про стан ілюсійської армії, що отаборилася на Бельбеку, у таборі нічого певного невідомо, але генерали мають засоби інформації, дії та результати Авхіча не розголошуються. Час від часу можна поглянути на світ за межами несприятливих вартових. Пікети приводять якогось хворого на ногах, обірваного, виснаженого, хворобливого вигляду дезертира, який розповідає сумну історію про потреби та злидні. Він Долон чи ні? Ось у чому питання. Дезертирів, які приходять до сардинців, відправляють до нашого штабу; тих, хто здається туркам, приводять до французького генерал-кварталу.
Останні двоє, які прибули до генерала Сімпсона, були поляк і росіянин, і обидва були в такому стані, що викликав у наших солдатів найжвавіше співчуття. Одяг їхній був у лахмітті, а уламки чобіт ледь чіплялися до ніг. Вони прийшли з війська під Байдаром і заявили, що всі чоловіки були в одному стані; що все, що їм потрібно було їсти, це хліб, печиво та ячмінь, і що вони не отримують м’яса, і мали лише час від часу чверть пайка горілки чи спиртного. Їхні офіцери сказали військам, що союзники голодують і не мають корму для своїх коней; і спостерігали, як ці двоє чоловіків сміялися і здивовано розводили руками, коли вони проходили повз величезні купи провіанту, накопиченого на нашому депо на кол.