Перший рух росіян був спрямований проти форпостів сардинців на протилежному березі річки. На протилежному березі горбів, розташованих на цьому боці Черної, відповідають горби. Вони були обрані зліва від російської позиції проти турків і сардинців. Таким чином, ці п-Лато були першими захищені, оскільки гамс-коукл керував ними не лише пагорбами навпроти, зайнятими сардинцями та турками, але також і рівниною, яка відкривалася до французької позиції. Рота лінійної піхоти та рота берсальєрів сформували сардинські форпости. На світанку їх атакували росіяни. Оскільки війська ще не були під озброєнням, довелося деякий час утримувати цю позицію, і генерал де ла Мармора послав майора Говоне з етат-майора з ротою берсальєрів, щоб підсилити дві роти, які вже були там.
Вони перетнули акведук і річку і піднялися на плато; але, коли вони прибули на його вершину, дві роти щойно залишили epxulement, за яким вони до того часу хоробро захищалися від переважної кількості ворога, але який став неспроможним, оскільки був зметений гарматами, які росіяни поставили на двох інших плато, і, крім того, був підданий захопленню в тил. Тож війська в належному порядку відступили через річку та пішли посилити пост, який займав другий пагорб на березі акведуку. Тим часом почалася канонада з обох сторін. Росіяни недовго залишали нас у сумнівах, куди вони атакуватимуть, бо, ледве почалася канонада, як було видно три компактні маси піхоти, що просувалися до рівнини навпроти французької позиції.
Вибраними точками були міст і пагорб праворуч. Маси, які на ранковому сонці виглядали як блискучі хвилі, захищені вогнем своєї артилерії, рушили в чудовому порядку вниз до берега річки, незважаючи на сильний вогонь артилерії, який вітав їх попереду з боку французів і з флангу з боку сардинців. Біля річки перша колона відокремилася від решти і, розділившись на дві кобімни, перетнула річку, яку тепер майже скрізь легко перелазити. Люди, що несли пересувні дерев'яні мости, йшли попереду, але в першому пориві росіяни, не чекаючи мостів, переходили, куди могли, і, розсіюючись, як бджолиний рій, кидалися вперед колонами, одні до мосту, а інші до пагорба справа.