Їхня піхота розгубленими масами котилася рівниною по той бік Чернаї, її переслідував цілий вогонь французьких батарей і 8-дюймових англійських гаубиць у сардинському редуті, а також безперервний і влучний обстріл, поки вони не вийшли за межі досяжності. Про їхню поразку сповістив наступ їхньої кавалерії та сердиті залпи артилерії по позиціях союзників. Їхня кіннота, тримаючись поза межами досяжності, влаштувала дуже чесне шоу зі списами, прапорами та шаблями, які яскраво сяяли — але крім цього вони нічого не зробили — і, справді, вони нічого не могли зробити, оскільки ми не дали їм шансу на дію. Росіяни були підтримані гарматами, але вони не здавалися добре розміщеними, а також не займали хороших позицій у будь-який момент бою.
Піхота сформувалася квадратними блоками в зоні дії цієї сили, а потім почала рухатися до дороги Маккензі, і ракетна батарея Пренча накрила їх із плато і, як не дивно, досягла їх кілька разів. Було близько восьмої години, коли почався їхній звичайний відступ, і англійська кіннота й артилерія також почали відступати до своїх таборів, дуже незадоволені, оскільки вони не мали більшої частки в почестях дня. Похід росіян тривав до пізнього дня — їх остання колона вийшла на плато близько другої години. Мабуть, це був жахливий похід для них — не було жодної краплі води; і навіть коли вони здобули свій безводний табір, дуже ймовірно, що їм не було чого пити; справді, розповідали нам ув’язнені, чоловіків підбадьорили до нападу, сказавши, що, якщо вони здобудуть Черну, вони матимуть багато води — найбільше спонукання, яке їм можна було дати.
Я поїхав униз до tctc-de-pont. Щоб добре оглянути відступ, я спустився на міст, завалений пораненими. Щойно я підійшов до його центру, як прямо на нього влучив залп снарядів, серед французів, які зі своєю звичайною людяністю допомагали пораненим. Одні вривалися в неглибокий струмок, узбіччя якого були переповнені пораненими, інші вбивали бідолашних, що повзли до води, зокрема одного, якому я перед тим кинув бутерброд; інші вибили шматки з мосту або розірвали дамбу. Оскільки дорога проходила прямо на лінії вогню, я відразу ж звернув з мосту і, різко потягнувшись, кинувся під арку саме тоді, коли батарея відкрила нас вдруге, і я залишався там близько десяти хвилин, коли росіяни, здавалося, соромилися самих себе, і дали нам на кілька хвилин перепочинок.