(*) Gazella, латиною, французькою Gazelle. Це рід дикої кізочки, але набагато меншої за відомих у Європі. Вони водяться в Північній Африці, є і в Індії; але, за описами мандрівників, там вони ще менші за африканських. Газелі швидко стають ручними; вони стрункі й дуже красиві. Чорні очі їхні такі ніжні, що коли араби хочуть похвалити очі своїх красунь, вони порівнюють їх з очима газелі.
Він запропонував мені її в подарунок. «Візьми, на згадку про наше знайомство», — казав він. Я не міг відмовитися, боячись образити його; але, зізнаюся, не знав, куди подітися з нею.
Вечір ставав стомлено душним; він не приніс жодного прохолодження, після спекотного дня. Я ослаб і відчував потребу в відпочинок. Добрий господар напгь попрощався з нами і потів у жіночу половину; мені принесли мою Російську повсть і мою подушку, а Казьєрі Єгипетську цинівку. Я тільки зняв чоботи та хустку з шиєю, і ми лягли спати.
Втома і знемога швидко приспали мене, але ненадовго; години через дві я прокинувся, весь у поту, відчуваючи непомірну слабкість у тілі й біль у голові. Каф'єрі зовсім не міг заснути. Здавалося, не можна було дихати! Ми випили по склянці вина, і це нас трохи підкріпило. Ніч була темна; зорі хоч і світили, але не тим звичайним світлом, до якого ми так звикли в Малій Азії та Греції. Раптом ми почули, що по табору ходять, ніби тривожачись про щось. Я встав і вийшов з намету. Хтось ішов прямо до мене; я швидко впізнав Ібрагіма. Він казав мені жалібним голосом: son perduti, signor, il simoun [ми загинули, синьйоре, це самум]. Незабаром і шейх вийшов до нас. Він теж був сумний: боявся за своїх биків. Він сказав мені, що радить нам поїхати до сходу сонця, щоб до великої спеки можна було дістатися до Бенгазі. «Ви людина північна, і напевно захворієте від самуму, коли й ми від нього часто вмираємо». Матроси мої і Каф'єрі метушилися, в'ючили, сідлали; Ібрагім тремтів від страху і боявся збитися зі шляху в пустелі. Я підбадьорював його, кажучи, що оскільки самум дме завжди з півдня, то нам слід пильнувати, щоб він був у нас з правого боку, і таким чином ми не зіб'ємося. Шейх уперто наполягав, щоб я взяв у нього для себе і для Каф'єрі коней, яких Ібрагім приведе йому назад. Щиро подякувавши йому, ми погодилися на це. Газель мою посадили в плетений кошик і прив'язали на верблюда. Розлучаючись із шейхом, я подарував йому пару тульських пістолетів. Він приклав їх до голови, поцілував, і ми попрощалися по-дружньому.