З Алушти я вирушив у Кучук-Ламбат, багатий маєток мого приятеля, Сенатора А. М. Бороздіна, і проїхав між будинком і садом Карабах, що належали пану Кеппену — тому самому вченому, який видав 1837 року «Кримський Збірник». Твір його особливо цікаво і чудово за критичними розвідками про давнину південного берега Тавриди, і заслуговує на повагу вчених людей. Звідси південний берег стає на кожному кроці мальовничішим і приємнішим. Мені довелося їхати вузькою доріжкою вздовж морського берега так, що хвилі виплескувалися до ніг мого коня, а крутість гори з іншого боку не дозволяла ніяк від них віддалитися. Види змінювалися безупинно в міру, як звивалася дорога: то ще виднівся в туманах Чатирдаг, то була Кастель-гора, то з'являвся вдалині переді мною Аюдаг. Біля Кучук-Ламбата скрізь рясніли сади, виноградники, оброблена земля, і це надавало веселого та жвавого краєвиду ландшафту.
Нарешті я дістався до маєтку мого приятеля. З якою радістю я обійняв старого і доброго товариша! Він нагадав мені приємні дні нашої молодості, проведені в найкращих товариствах Петербурга та в колі спільних наших друзів та знайомих. Його привітність і дружній прийом оживили і втішили мене. Ми солодко розмовляли за його ласою трапезою, курили тютюн і не могли наговоритись; проте мені потрібен був спокій, і мій доброзичливий, добрий господар відклав до другого дня гуляння по його чарівній дачі. Андрій Михайлович може назватись старожилом Тавриди: він один із перших оселився тут постійно. Я переночував, освіжився, і, поснідавши чаєм, пішов з ним гуляти.