Вихідці з усіх народів Європи, оселившись у Пері, розмножилися і склали так званих перотів. Це ніби особливий народ; вони перейняли навіть свій особливий костюм, напівєвропейський і напівтурецький, у якому походжають вулицями, метушаться на базарах, поводяться поважно і гуляють кладовищами. Це 45 європейських племен, і всі разом вони ледве становлять десяту частку народонаселення Пери, де налічується до 50 тисяч жителів обох статей; але вони галасують і чваняться тим, що не визнають над собою влади султана, що можуть безбоязно сміятися в очі всім турецьким кадіям, і що їх не сміють бити палицями по п'ятах. Бачачи це, далебі, скоріше можна вважати їх завойовниками Стамбула, а не мирними іноземцями, які користуються лише правом гостинності в чужій їм державі. Це, однак, не заважає туркам честити їх, за старою звичкою, гяурами і навіть собаками; але пероти знають, особливо з часу останньої російської війни, що ніхто доторкнутися до них не сміє. Кожен із них перебуває під особливим заступництвом посла чи агента якої-небудь європейської держави, тому що він належить до її народу.
Влітку вище товариство Пери, тобто дипломатичний корпус і сімейства багатих банкірів, живуть на берегах Босфору, у Терапії, Буюк-Дере і на Принцевих островах. Пожежа 1831 року перетворила це багате передмістя на попіл. За мого перебування ще всюди будувалися. Російський посольський палац також згорів; його знову вибудували, і він уже доходив до опорядження, але не зовсім ще був готовий. 47° Вечорами, за гарної погоди, жителі Пери всіх станів вирушають гуляти в Кючюк-Мезарлик, або на мале кладовище, і сідають там, між надгробними мармурами, з усією безпристрасністю, яку навіює звичка до смертності в країні чуми, пожеж і вічних кровопролить. Турки, принаймні, зберігають і тут свою непорушну поважність, у якій, як і в усьому їхньому житті, відбивається спокій гробниць; але мені завжди прикро було дивитися на перотів і пероток, які сходяться сюди з веселістю своєї левантійської вдачі, з усіма плітками своїх тісних кіл, розмірковують про свої оборудки, виставляють свій дрібний життєвий побут на могильній величі або призначають любовні побачення серед великого поля смерті. Я не розумію, як турки, маючи настільки суворі поняття про недоторканність гробниць, допускають оскверняти могильну святиню, непорушну в усіх інших народів.
У Перз є цвинтар дервішів Мевлеві, розташований навколо їхнього монастиря Теккге.