Повертаючись пізно ввечері з Гаспри в Кореїз верхи, я збився з стежки серед густого чагарника і навислих скель. Сонце вже село; промені його розливались по горизонту моря, на якому вдалині білілися вітрила човнів і кораблів, що пливли; тінь розстилалася біля підошви Яйли, але верхи скель ще горіли золотим вогнем. Ставало зовсім темно. Спустившись у глибокий яр, я почув шум струмка і крики пастухів, які допомогли мені вибратися на велику дорогу. Я повернувся в Кореїз при світлі смолоскипів, де милі мої господині вже почали турбуватися про мою відсутність, і розповів їм без прикрас, по праву та звичаю всіх мандрівників, свою рицарську пригоду.
Друга моя експедиція була в Ореанду Графа Вітта. Багаті виноградники, майстерно розташовані сади, зрошувані рясна текучою водою, різного роду будови гарної архітектури становлять цю дачу. Розташування її найромантичніше! Особливо прекрасна висока скеля, яка називається Могабі, на верху якої поставлено блискучий позолочений хрест. Види всюди великі і, як на всьому майже полуденному березі, чарівні. Хазяїна не було: він був тоді в Одесі, і я, не зупиняючись довго, поїхав знову на Яйлу. Невимовна насолода знаходив я бути у горах! Там, на самоті, оточена величчю природи, людина забуває про всі дрібні тривоги світла.
В Ореанді живе Графіня Дивова (уроджена Графіня Толль), родичка Графа Вітта, яка керує цим великим маєтком. Вона прийняла мене з вишуканою люб'язністю світської жінки, але в розмові її відчувалося, що вона нудьгує в цьому прекрасному самоті, що господарські заняття мало займають її: вона ніби відчувала свою самотність і їй набридли турботи всякого роду. Вона жадібно розпитувала мене про петербурзькі новини, про двор, про літературу і театри, і була мабуть рада нагоді поговорити з людиною з її колишнього кола.
На другий день пані Сабанська дуже мило сказала мені, що мої роз'їзди позбавляють їхньої приємної бесіди, а тим часом швидкий від'їзд мій загрожує припинити наше побачення:
— Залиштеться ще кілька днів! - сказала вона мені. — Ми так приємно проводимо з вами ці дні! Але, можливо, ми не досить люб'язні, і тому не в силах утримати вас із собою? — Якби я був молодший, пані, ваш Кореїз став би для мене Каліпсиним островом. Новий Телемак, без Ментора, який зіштовхнув би мене зі скелі, побачивши фінікійський корабель, я неодмінно залишився б прикутим до принад Евхариси; але Фенелон не описав би моїх пригод, і тоді прощай Рим! прощай Константинополь! — А що ж сказала б потомство?... — усміхнулася вона у відповідь.