24 травня, о 9 годині ранку, вирушив я на корабель з одним своїм камердинером; інші люди та речі мої були вже на судні. Пароплав наш називався «Північна Зірка». Погода стояла тиха, ясна; море було гладке, як дзеркало. На рейді майоріло безліч прапорів; ті, що проводжали на шлюпках, юрмилися навколо нашого борту. Рівно о 10 годині пролунав гарматний постріл, колеса пароплава запінили воду, і ми швидко помчали у відкрите море, залишаючи за собою красуню Одесу, що біліла на пагорбах.
Пасажирів на пароплаві було чимало. Окрім згаданих мною дипломатів і генералів, між мандрівниками знаходився доктор Піннер — вчений орієнталіст з Берліна, який вирушав на Схід за дорученням вчених товариств для дослідження караїмських рукописів та старожитностей Талмуду. Чоловік надзвичайно начитаний, глибокий знавець східних мов та єврейської літератури, він виявився для мене дорогим співрозмовником. Ми провели з ним довгий годинник на палубі в бесідах про походження Талмуду, про давні традиції, про різницю між караїмами і рабиністами, і про долі єврейського народу, розсіяного по обличчю землі.
На другий день шляху, рано-вранці, я вийшов на палубу. Жінки всю ніч не спали через задуху в каютах і провели її на палубі в шезлонгах. Раптом стадо дельфінів оточило наш пароплав. Ніколи ці морські жителі так не тішили мене! Їх було безліч: вони перекидалися в хвилях, обганяли корабель, вистрибували в повітря, виблискуючи сріблястою лускою в променях сонця, що сходилося, і ніби загравали з нами.
Опівдні вітер посвіжішав, небо затяглося сірими хмарами, і Чорне море виправдало своє грізне ім'я. Почалася сильна хитавиця. Хвилі з шумом розбивалися об нос пароплава і обдавали бризками палубу. Майже всі пасажири лягли від морської хвороби; тільки я, завдяки звичці до моря, залишався на ногах і з насолодою вдихав солоний морський вітер. День пройшов у боротьбі з хвилями; на ніч буря вщухла, і на ясному небі засвітилися яскраві південні зірки.
На світанку третього дня на горизонті з'явилися сині береги Фракії та Малої Азії. Серце забилося від невимовного хвилювання: ми наближалися до стародавнього Босфору Фракійського! Скільки історичних спогадів пов'язано з цією вузькою протокою, що сполучає Чорне море з Мармуровим! Тут аргонавти шукали золоте руно; тут проходили грізні дружини київських князів Олега та Ігоря, що прибивали щити свої до воріт Царгорода на утлих човнах; тут хрестоносці йшли на визволення Гробу Господнього; тут століттями стикалися Схід та Захід!