Береги Африки: Киренаїка, Бенгазі, бедуїни та пустельний самум

Рано-вранці з'явилися на наш корабель два бедуїни. Один із них добре говорив італійською. Дізнавшись про прибуття корабля, вони прийшли навідатися, чи не з Мальти він, і чи не можуть вони продати биків, з якими прикочували напередодні? Я відразу запитав: чи далеко їхні табори, і чи візьмуться вони провести мене до них? Я хотів скористатися нагодою бачити цей народ, про який стільки начитався у всіх найновіших подорожах. Бедуїн відповідав: до їхнього табору не більше п'яти годин доброї верблюжої їзди. Ми з ним сторгувалися за п'ять неаполітанських дукатів. Він узявся провести мене туди й назад. Я найняв у місті двох верблюдів і п'ять ослів, і оскільки наш капітан запевнив мене, що немає жодної можливості, через сильний північний вітер, вийти з гавані, то я й наважився з'їздити в піщану пустелю до бедуїнів. Капітанський товариш, Каф'єрі, чотири матроси, я і мій слуга, всі добре озброєні, вирушили наступного дня дуже рано, у супроводі бедуїна Ібрагіма, в похід; інший бедуїн залишився заручником на кораблі. Я не мав уявлення про ці піщані пустелі, і ніколи не їздив на верблюдах. До призначеного для мене підійшов корнак (вожатий), легенько вдарив його паличкою по передніх ногах, і той почав ставати на коліна. Корнак підсадив мене, і, коли я видерся на сідло, подав мені в руку мотузку, обмотану навколо шиї мого рисака, певно, щоб я міг за неї триматися. Насилу міг я охопити ногами дерев'яне широке сідло, або різновид крісла; але, на щастя, я здогадався покласти на нього дорожню сап'янову подушку. Стремена, прив'язані прядив'яною мотузкою, ззаду мій плащ, парасолька, та двоствольна рушниця, становили весь мій багаж. Корнак сів на того ж верблюда, позаду мене, звісивши ноги на один бік. На іншого верблюда — на якого мій товариш Каф'єрі нізащо не хотів сідати, а взяв осла — були навантажені шкіряні міхи з водою; він також віз наш запас вина, що складався із шести пляшок, мого слугу, одного матроса, мою постіль, або просто кажучи повсть, та ще щось, що належало Ібрагіму. Три матроси та Ібрагім розмістилися на інших ослах, і таким чином наш караван рушив з місця. Ми їхали на захід, приблизно верст десять, по гладкому лузі. По дорозі виднілася стежка, і я сидів досить спокійно, крім того, що ноги були занадто розставлені. Незабаром я зважився наслідувати приклад мого корнака, і перекинув їх на один, протилежний йому бік. Мій верблюд ішов швидкою ходою; осли ледве встигали за ним риссю. Передовий осел був прив'язаний до мого верблюда, безупинно біг, і на ньому дзвеніли бубонці. Луг, яким ми їхали, починав уже перериватися піщаними наносами, і раптом потім ми вступили в неосяжну піщану пустелю. Праворуч ще виднілося море, а ліворуч і попереду нас був жовтий пісок. Вихори утворили на ньому нерівності, подібні подекуди до морських хвиль; блакитний небосхил із палючим сонцем довершував цю сумну, але величну картину. Верблюди продовжували йти досить бадьоро; але осли години через дві опустили голови, і їх часто почали підганяти палицею. Нарешті ми зупинилися, напоїти їх, дали їм по пучку будяків, і коли вони цим поснідали, караван рушив знову вперед. Мене нестерпно пекло сонце, що вже високо зійшло, і я розкинув свою парасольку. Стомливий і мовчазний наш похід тривав години чотири; нарешті мій корнак гучно затягнув якусь дику пісню, і йому відповідав, або підтягував, його товариш, який сидів на ослі. Мені стало щось маритися попереду. Я придивився пильніше: це здавалося цяткою на горизонті; вона дедалі більше збільшувалася, у міру нашого наближення. Нарешті я розгледів кілька пальмових дерев, біля яких розташувався табір бедуїнів; але до них було ще версти чотири. У степу, як на морі, предмети видно здалеку. Верблюди й осли ніби відчували близький відпочинок: ішли веселіше, та й ми всі стрепенулися і стали нетерплячішими, бажаючи скоріше зійти зі своїх рухливих кораблів. Під'їжджаючи до табору, Ібрагім поскакав уперед, і там усе заворушилося: юрба бедуїнів зібралася в купу, і з-поміж них шестеро чоловіків, серед яких був Ібрагім, ішли нам назустріч. Ми зупинилися, зійшли з верблюдів, і бедуїни, через нашого тлумача, сказали мені, що шейх велів сказати мені ласкаво просимо. Мене повели в начальницький намет, а за мною йшов мій почет, по двоє в ряд. Бедуїни оточували нас, але за кілька кроків від намету зупинилися. Шейх вийшов мені назустріч: при ньому були двоє старих, і хлопчик років десяти, його син. Шейх здавався років 60-ти, досить високий на зріст, сухорлявий, з бородою, досить довгою і сивою; на голові його був круглий фес, різновид скуфії, і без китиці. Він уклонився мені за східним обрядом, поклавши руку на груди, і потім приклав її до голови. Я почав промову, кажучи, що начувся про його гостинність; що я далекий мандрівник із північних країн, і прийшов познайомитися з хоробрими синами пустелі. «Ми раді тобі,» відповідав шейх. «Увійди в мій намет.» Коли я і Каф'єрі там сіли, шейх став віддалік; увійшли дві жінки, і принесли мідну лохань і глечик із водою. Знаючи цей звичай, я звелів своєму слузі роззути мене; жінки обмили мені ноги, а сам я умив собі обличчя і голову: пил і піт, дорогою, зробили з мене майже арапа. Вмивання зовсім оживило мене. Жінки пішли за завісу, що розділяла намет на дві частини, а шейх підійшов і сів із нами. Я забув сказати, що ми сиділи на єгипетській циновці, за східним звичаєм, підібгавши ноги. Ібрагім стояв за шейхом. Ніхто не говорив ні слова. Подали люльку; шейх курнув один раз і передав її мені; принесли іншу, для Каф'єрі та для нього самого; ми всі стали курити. За цим слідувала кава. Подали тоненькі круглі коржики на блюді, і шейх, розламавши один натроє, розділив його з нами; а коли ми з'їли свої частини, він сказав нам, що тепер ми його гості, і в наметі цілковиті господарі, як він сам.