Наш каваз, упираючись плисти далі, був не- (^) Ми обидва зробили такий висновок із чистої німецької вимови турка і цілковитого його незнання етикету турецького двору. правий, а вартовий виконував свої обов'язки: треба було коритися. Я негайно звелів пристати до берега і, анітрохи не знаючи, що ми були так близько до палацу, спитав свого люб'язного супутника, де ж палац? Він показав мені, кроках у п'ятдесяти, величезні ворота: біля них товпилася купа людей. Ми пішли туди. Підійшовши ближче, він упізнав у цій юрбі багатьох знатних чиновників. Не передбачаючи жодної незручності, ми підійшли до них. Біля воріт стояли вартові; біля них кілька офіцерів і полковник. Щойно полковник помітив нас, він підійшов до мене і спитав, чого я хочу? Я попросив пана Богданова перекласти йому, що ми їздили в Раміз-Чифлік, сподіваючись побачити Султана, але, дізнавшись там, що Й. В. туди не прибуде, поїхали кататися в напрямку Кят-Хане, до палацу, думаючи, чи не пощастить нам більше тут? Він спитав: хто я? Я відповів, що я російський мандрівник, генеральського чину, і дуже бажаю удостоїтися бачити їхнього Государя. Полковник сказав мені, що в цьому палаці Султан нікого не приймає, а на доказ додав він — ви бачите тут пашів та інших наших чиновників, які навіть і у ворота не проходять. «Однак я про вас доповім черговому генералу». Дійсно, незабаром прийшов черговий паша, поставив мені ті самі запитання, і коли я повторив йому свої відповіді, він ще спитав мене: в яких військах я служив? Я сказав йому, що коли був на військовій службі, то служив у кавалерії. «Хоча тут Султан нікого не приймає, однак про вас, Москов-паша, я доповім генерал-ад'ютанту Мехмет-паші».
Сераль, мечеть Святої Софії, зустріч із Султаном Махмудом II та Сераскир Хозрев
сторінка 65/185