Ночувати вирушив я в Бурнабаші: це сільце — хутір Капітан-паші. Ще довго читав я Гомера, перебирав Енеїду, Квінта Смірнського, і заснув, так би мовити, сповнений картинами й описами божественного Гомера. Обставина зовсім не поетична розбудила мене і не давала спокою цілу ніч: тисячі комах оголосили мені війну, і я, незважаючи на свою смертельну втому, не міг лягти в постіль до самого ранку. Над ранок я трохи задрімав, але з першими променями сонця прокинувся і побіг купатися в Сімоїс. Купання зовсім освіжило мене. Сімоїс такий швидкий, що в ньому я ледве міг стояти на ногах; дно його всипане м'якою галькою. На згадку я взяв кілька камінців, зірвав гілку очерету і повернувся до Бунар-Баші пити каву. Часу залишалося ще вдосталь, і я пішов через Скейські ворота в Трою, сів на пагорбі і почав знову читати Гомера. Цей чарівник змусив мене цілком переселитися в його світ: ось Гектор виходить на захист вітчизни, Гектор, найсильніший і, можна сказати, останній оплот Трої. Ніжна Андромаха, тримаючи на руках сина, проводжає свого чоловіка до Скейських воріт. Картина цього прощання неповторна; у ній Гомер перевершив себе, проник до глибини людського серця і змалював усі почуття матері, і дружини, і невинного немовляти, яке боязко не впізнає батька під грізним шоломом. Я, здається, бачив їх перед собою, жалів Андромаху, але розумів Гектора І ХОТІВ З ним разом іти захищати вітчизну. Які ніжні почуття можуть встояти проти любові до вітчизни! Подивимося, як Гомер описує цю сцену:
Тан постала дружина; за нею одна з прислужниць Сина у персей тримала, безелівного зовсім, немовля, Плід їх єдиний, чарівний, подібний до зірок променистої.
Гектор його називав Скаманарлем, громадяни Троллі Астанаксом: єдиний бо Гектор захистом був Трої.
"Тихо отен посміхнувшись, глянувши на сина безмовний.
Біля нього Андромаха стояла, що ллє сльози; Руку потиснула йому, і казала такі слова:
Мужу дивовижний, губить тебе твоя хоробрість! ні сина Ти не жалієш немовляти, ні бідної матері; скоро Буду вдовою я, нещасна! скоро тебе аргів'яни, Разом напавши, умертвлять! а тобою покинутій, Гекторе, Краще мені в землю зійти: ніякої іншої не буде втіхи, Якщо, спітканий фатумом, мене ти залишиш: доля моя — Горе! Немає в мене ні батька, ні матері ніжної!
Старця батька мого умертвили Ахілдесь бєгроноги, "В день, як і градь розориль Килиюйскихь наролів квітучі,:Они високоворотні. Сам. він вбив Гет!она, «Але не смів оголити: лякався нечестя серцем:
: Старна він зрадить спалю вібетБ зі зброєю пишних, "Створи над прахом могилу, і окрестити могили тієї ульми «Нямфи пагорбів насадили, Зевеса великого дочки.
«Брати мої олнокровні: сім залишалося їх до дому.
все, і одного дня, переселення в обитель Аїда.