Ще до поділу Імперії на Східну і Західну, Імператор Адріан побудував водогін (афаефіс) для постачання Візантії водою, і назвав його своїм ім'ям (). Ймовірно, ця сама будівля називалася потім Валентовим, після — Феодосієвим. Прокопій скаржиться, що за царювання Юстиніана його занедбали і не лагодили, а Зонара каже навіть, що Імператор Юстиніан вибрав увесь свинець із труб і (°) Ватиканський літопис (Chronic. de Vatic.) використав на іншу будівлю ("). За царювання Іраклія авари розорили його; Константин Іконоборець відновив; нарешті Султан Соліман II знайшов його в цілковитому занепаді і відбудував знову з підвалин. Не розумію, чому нині називають його Юстиніановим водогоном? Я оглядав його і навіть змалював: на мою думку, він належить не Юстиніану, та й Соліману II не можна приписати честі цілковитої його відбудови. Навіть тепер легко розрізнити в ньому цілі частини стародавньої споруди, а інші — нового лагодження, які одні й належать Соліману. Ця будівля збудована так само, як мури константинопольські: кілька рядів складено з каменю, а решта з цегли. Але вона не має ні тієї сміливості, ні тієї величі, які знайшов я потім у таких самих будівлях біля Рима. Подвійні його готичні арки показують несмак архітектора. Дивуєшся величезності цієї роботи, але недоліки її обтяжують погляд. Турки називають тепер цей (°) Зонара, аркуш 59. Сократ кн. 4. глава 8. Никифор, кн. 11. глав. 4. водогін: Боздоган-Кемер. Мені здається, Бургаський водогін, з яким він сходиться, побудований красивіше і міцніше. По-перше, цей увесь із дикого каменю, ретельно притесаного, і також у два ряди арок. Стовпи, всією товщиною своєю, проходять наскрізь галерей, так що можна проїхати верхи на всю довжину його, що становить 420 сажнів. Вода річки Гідроліса, з-за 43 верст, протікає цими двома водогонами в найвищі частини Константинополя, звідки постачає лазні та численні фонтани міста.
У цей день я був запрошений обідати до пана Фродінга, і поквапився закінчити свою прогулянку оглядом кількох кофейних будинків. Їх безліч у Константинополв, але лучице знаходяться біля Єнікапу (Нові ворота), що до Марморного моря: тут у всяке час збираються Турки, навіть і знатні,, тихо сидять на диванах, курять кальян, або трубку, п'ють мовчки кави, і іноді між собою розмовляють-це улюблене їх зібрання; іотом також смирно і тихо витрачати по будинках. Вживане ошуму з року в рік уміється: тепер дуже рідко побачиш мисливця до цього зілля. Ще можна зустріти в кавових будинках, поблизу Солиманової мечеті, кілька старих людей, які звикли до насолодженого шумом. Замтно, однак, що з тих пір як відкрили шинки і явно продають вино, яке Турки дуже охоче їють, мода на ошум своєю минула.
[фрагмент нечитабельний у скані першовидання]