О другій годині я подався об'дати до нашого Посланця в Буюк-Дері, і найняв для цього каїк з двома веслярами. Сідаючи без звички в цей вузький, але довгий човник, я ледве бикю не перекинув його, знаючи, що в нього не можна ступити, як поставивши ногу на саму середину. Човен захитався, але найманий мій слуга, стоячи ще на пристані, усибл схопити мене за комір; веслярі закричали, але все скінчилося благополучно. Навчений досвідом, я обережно спустився в човен і смирно втерся посередині його, на подушку. Веслярі працювали веслами з більшим усімем, тому що ми повинні були весь час пливти проти течії. Дорогий ще засталь нас дощ, і я змушений був вийти на берег, здається у Фондуклі, і сховатися в ковейному будинку. Тут сидбло вже багато Турків, більше приватно військових. Вони не звернули на мене жодної уваги. Прислужники дбали, б'гали, подавали кальяни, трубки, розносили каву, і один спитав мене, що мені завгодно? Щоб даром ховатися в них від дощу, я звелів подати себе кавою. Компав'я була тиха; Більшість гостей сидблі і курили мовчки. Через кілька хвилин дощик перестав, і я, розплатившись, продовжував свій шлях.
Константинополь: Перші враження, Галата, мури, вежі та східні базари
сторінка 38/185