Мала Азія: Прощання з Царгородом, Бруса, сходження на…

Рано-вранці вирушив я з Принцевих островів. Кирлангіч мій узяв напрямок на схід. Ми підняли вітрило і при найпомірнішому вітрі, не втрачаючи з виду Азійського берега, йшли досить швидко. Незабаром ми круто повернули на південь і обігнули Картальський мис. За цим напрямком пливли ми години півтори, пройшли повз Георгіївський монастир, повз Акрітський мис і пристали до берега поблизу Тузли, біля сільця, яке турки називають Гевіса. Сільце це на великій дорозі, що веде зі Скутарі до Нікомідії. Так ось вона, стародавня Лівісса!... Тут закінчив дні найбільший полководець свого часу, Аннібал, переможець римлян! Цей пагорб, на північ від селища, — Аннібалова могила (). Поки веслярі мої обідали й відпочивали, я оглянув пагорб. Немає жодних залишків, за якими можна було б напевно визнати це місце могильним пагорбом Аннібала. Відомо тільки, що вигнаний невдячною вітчизною, переслідуваний римлянами, які не переставали боятися його, залишений навіть останнім покровителем, царем Антіохом, він помер у Лівіссі, ще задумуючи завдати нових ударів Риму. Дивовижна доля великої людини! Аннібал, жах Риму, герой, який ледь не змінив усієї історії та просвіти Європи на користь Африки, помер смиренно, у бідному й майже нікому не відомому сільці, у кутку Пропонтиди! Я ретельно оглядав пагорб і, здається, можу сказати з упевненістю, що він ще ніколи не був розкопуваний. Я не міг тут довго зупинятися і повернувся до човна, де знайшов веслярів своїх, які чекали мого наказу. Ми попливли біля самого берега, обігнули Філокренський мис і, круто повернувши на схід, увійшли до Нікомідійської затоки. Вона далеко врізається в землю; береги її гористі та мальовничі; у самому кінці її, де затока досить звужується, була колись знаменита Нікомідія. Філокренський мис отримав свою назву від міста того ж імені. Саме тут гинуча Грецька імперія востаннє наважилася битися з турками. Греками командував імператор Андронік; турки билися під началом славного султана свого Оркана. Хоча візантійські письменники приписують перемогу своїм співвітчизникам, але, судячи з наслідків битви, швидше слід приписати її туркам. Поранений Андронік врятувався втечею до Константинополя. Турки оволоділи табором, усім обозом і через два дні після битви взяли Філокрено, а незабаром потім і Нікомідію. Нікомідію (нинішній Іс-нік) заснував Нікомед II, син і спадкоємець віроломного Пруссія, царя Віфінського. Він переніс туди свою столицю, і розкішний двір його славився на сході. Відомо, що Юлій Цезар у молодих літах жив деякий час у Нікомеда Другого. За римських цезарів це місто було у квітучому стані. У ньому славився чудовий театр; стіни міста, якщо вірити візантійським письменникам, не поступалися міцністю стінам вавилонським. Нікомідії протегував Август; Траян прикрасив її багатьма будівлями; але Діоклетіан особливо звеличив її, переніс до неї свою резиденцію і посилив пишність до такої міри, що незабаром Нікомідія стала суперницею Рима. І тепер видно ще залишки руїн палацу Діоклетіанового. У наш час Іс-нік — бідне містечко. Я марно шукав якихось залишків його величі: усе загинуло; навіть ім'я його не існує і ледве вгадується в Іс-нік, нинішній його назві.