На Перекопських воротах витісняна на камені сова. Вважають, що це був герб князів Чингісханова роду, що царювали. Це місто було взято російськими військами під керівництвом Фельдмаршала Мініха у 1736 році; потім, вдруге, Князем Василем Михайловичем Долгоруким 1771-го; а 1783-го вже залишився, з усім Кримом, під владою Російських Государів. У ньому православна церква та одна мечеть; жителі: росіяни, татари, греки, вірмени та євреї. Тут найширші соляні магазини. Сіль видобувається з довколишніх озер, а сідає в них у липні місяці. Щороку вивозиться її з Криму понад 25 тисяч фур (чумацьких возів). Кримський перешийок було укріплено з найдавніших часів для захисту півострова від тавро-скіфських набігів. Ці зміцнення складалися зі стіни з вежами, чому і місце отримало від греків назву Неонтихос (Нова стіна). Теперішнє укріплення зроблено турками на тому самому місці. Воно складається з земляного валу, що має від Чорного моря до Сиваша, і з глибокого рову, обкладеного диким каменем. Рів цей близько 12 сажнів ширини та 25 футів глибини; він ще добре зберігся, але вал у деяких місцях осел. Від Перекопу до Чорного моря він простягається на 5½ верст, і в ньому влаштовано три батареї; найсильніша біля моря. До Сиваша рахують 3 версти; тут тільки дві батареї, з яких одна поставлена на Сиваші. Не можна не здивуватися точності, з якою Страбон, що ніколи тут не бував, визначив ширину перешийка. Він означає її в 40 стадій; вважаючи майже 5 стадій у версті, виходить рівно наш розмір - 8½ верст. Як не зробити висновок з цього, що можна з упевненістю покладатися на акуратну точність грецького географа в його описі Чорного та Азовського морів та Таврійського півострова.
Розглядаючи карту, можна легко помітити, що три чверті півострова на північ складаються з великої долини або степу, що поступово підноситься до полудня; тут немає ні гір, ні дерев, ні струмків. Лише біля Сімферополя сцена змінюється.
Я не стану після знаменитого Палласа описувати солоні озера, біля яких я проїжджав. Потрібно додати, що й пора року була незручною для огляду їх. Сіль, як я вже, здається, вище сказав, сідає в них у липні; а я їхав у квітні. До першої станції, Терекли-Кошуна, було 26 верст. Я проскакав їх о другій годині. Звідси проїхав я по чудовому кам'яному зі склепінням мосту, побудованому турками на рукаві, що виходить із моря і проривається вигинами досить далеко в степ. 18 верст далі я досяг другої станції, Дюрменя; звідси степ помітно височить; по сторонах видніються татарські села та цвинтарі. За 26 верст зупинився я на станції Айбар.