Тепер звернуся до передмістя Фанарі, яке можна назвати досить подібним зображенням колишньої Східної Імперії (*). Греки, (*) Ця подібність набагато слабша з тих пір, як велика частина знатних грецьких родин переїхала в нове Королівство Грецьке, а Молдавські та Волоські господарі не обираються більше з них, що живуть у ньому, — точні царедворці тогочасного часу, тільки більше пригноблені та зневажені своїми повелителями; але вони, витонченістю, приниженням і хитрощами своїми, вміють здобути довіру турецького правління, замість якого управляють і майже царюють. Дайте їм школи, просвітіть їх, і, можливо, з них відродяться греки часів Периклових і Александрових. Так моральний побут народів долає винищення століть і навіть силу тяжкого ярма: воно не зруйнувало природи греків, як не могло зруйнувати гірських хребтів, що пролягають по державі.
З Фанарі я знову заїжджав у Влахерну, поглянути на руїни Велісарієвих палат: це купа каміння, і немає жодного приводу припускати, що тут коли-небудь були палати великого Велісарія. Мені здається набагато вірогіднішим, що ці залишки належали палацу чи монастирю Влахернському.
На третину! день посл мого' представлеша Султану, л отримав, рано вранці, від Сераскира Хозра запрошення В ньому обідати. Ад'юхант, посланий із цим запрошенням, сказав міф, що кромб мене у Сераскира нікого не буде, і щоб я також нікого з собою не брав, ні навіть перекладача. Час призначався мені 7:00 вечора. Я відповів, що неодмінно буду на запрошення Його Превосходительства, у призначену годину.
Перед відвідуванням моїм Хозрева, не завадить попередньо познайомити з ним читачів моїх. Для цього я запозичу в пана Базілі дуже добре зроблений опис; я не міг би в ньому нічого ні додати, ні відняти: так він вірний (*).
Хозреву-Паші за вісімдесят років; але червоний ніс і яскравий рум'янець на зморшках його обличчя, неспокійна жвавість погляду, і борода, що стирчить гострокінцевим жмутком, справляють найнеприємніше враження при погляді на нього. Він шкутильгає, страшенно незграбно тримається на коні, і на розводи їздить у кочі, турецькій кареті, не ресорній, оббитій зовні червоним сукном, в яку зазвичай сідають тільки жінки.