Під час мого перебування в Таорміні мені говорили про якісь написи, що знаходяться там у дівочому монастирі Пресвятої Діви Марії di Valverde; але в мене не вистачало часу оглянути їх; до того ж я знав, що вже багато мандрівників описували їх до мене. Отже, того ж дня, надвечір, я вирушив до Катанії. Що ближче під'їжджали ми до цього міста, то прекраснішою ставала країна. Такої родючості землі, не виключаючи навіть Малої Азії, я думаю, ніде не можна побачити. Ніч застала нас, коли ми були від міста верст за 15, і ми зупинилися ночувати в одного пустельника. Він поблажливо пустив нас і поступився мені своєю келією. Я помітив, між іншим, що він уже знайомий з Корнилієм і дружньо поводився з ним. Випивши чашку парного козячого молока, я ліг спати; але мій почет хотів вечеряти. Чи знайшли вони щось, не знаю; тільки все заспокоїлося, і я до ранку нікого не бачив. На світанку ми піднялися і, подякувавши пустельнику, рушили далі. Корнилій, говорячи мені про монаха, часто повторював: un bravo uomo [добра людина]; але я не цікавився дізнатися, як зав'язалося їхнє знайомство. Біля Катанії доводиться проїжджати великим, підвищеним полем, вкритим плодовими деревами, звідки місто виглядає досить красиво. Ми в'їхали широкою вулицею, званою Strada Etnea, і я зупинився в трактирі Слона, де мені дали три великі кімнати, і незабаром почали величати, як у Мессіні, Eccellenza та Signor Principe Russo [Ваша Ексцеленціє та сеньйор російський князь].
Катанія, як і Мессіна, має бути зарахована до нових міст, тому що вона збудована заново, після землетрусу 1783 року, що зруйнував її дощенту. З того часу місто відродилося з деякою пишнотою, і тепер правильне, як Мангейм або Турин. Фасади будинків його майже однакові; вулиці широкі і всі вимощені вулканічними плитами; але я знаходжу, що, при малій висоті будинків, ці вулиці аж надто широкі. На них немає ані найменшого захисту від сонця, і воно палить немилосердно.