Серед головних вивержень, що спустошили Катану, звичайно, слід вважати те, що сталося 1669 року. Я ходив дивитися те місце, де лава пролилася через стіну в місто: ось, звичайно, було видовище жахливе й дивовижне! На цьому місці стіна має десять сажнів заввишки; вона товста і основа її тверда; інакше вона не встояла б проти припливу цієї розпеченої, густої маси, яка піднялася до такої висоти, і потім уже перекинулася в місто, де зламала і знищила все на своєму шляху. Тоді загинула більша частина міста та жителів. Інше, також сильне виверження, сталося 1693 року. Землетрус того ж року довершив загибель Катани. Майже всі будинки попадали, і більша частина жителів загинула під їхніми руїнами. Я згадував про останній, також згубний землетрус, що був 1783 року. Катанці впевнені в допомозі святої Агати; але щоразу, при появі небезпеки, охоплені страхом, вони обурюються на свою святу, гасять лампади, що горять перед її образом, і зривають з нього вінці; а щойно мине небезпека, розкаюються, моляться і плачуть. Справжні італійці!
Говорячи про виверження Етни та розорення Катани, не можу не згадати про подію дивовижну: багато хто вважатиме її навіть міфічною, проте вона справді сталася тут, хоча вже давно. Відомо, що місту бракувало тільки пристані, і Етна раптом створила її, у XV столітті. Лава, при сильному виверженні, полилася в море, утворила в ньому греблю, або стіну, на зразок молу, настільки велику і тверду, що люди ніяким мистецтвом і ніякими витратами не могли б зробити подібної. Це утворило спокійну пристань біля міста. На нещастя, наступне виверження занесло цю гавань і зруйнувало все, що створило корисного перше.