Острів Мальта: Ла-Валетта, лицарі-іоаніти, карантин та морський госпіталь

Після Африки та Азії; як захоплювало мене освічене європейське суспільство. Це невелике коло на острові Мальта знову повертало мене в Європу, де я незабаром мав побачити весь блиск просвітництва, в Неаполі, Римі, Флоренції і, нарешті, Парижі. Останній мій огляд на острові було присвячено дому працелюбства: корисна і людяна установа, якою Мальта завдячує англійцям! Дім працелюбства заснований для дівчат бідного стану і для сиріт. Благородна мета його: зберегти їхню моральність і потім забезпечити існування пристойним заміжжям, або влаштуванням у хороший дім. Я знайшов там близько двохсот дівчат, від десяти і до двадцятирічного віку. Нагляд за ними досить суворий; але утримують їх чудово, чисто, охайно. Усе, що може сприяти збереженню здоров'я, ретельно дотримується. Їжа в них достатня і добре приготована, ліжка охайні, і на них тонка білизна. Дівчата займаються різними роботами, пристойними їхній статі, прядуть, сукають бавовну, тчуть візерунчасті матерії, вишивають, плетуть мережива і блонди, розмотують шовк, навіть шиють черевики. Усі їхні роботи продаються на користь дому. Ті, хто відзначився, отримують нагороди, які віддаються їм тільки при випуску. Закон Божий і найчистіша моральність — головні предмети їхнього навчання і виховання. Випускають із цього інституту тільки в заміжжя, або коли підшукано пристойне місце. Мене дуже здивувало, коли я дізнався, що утримання кожної дівчини обходиться на рік не дорожче ста рублів. Звичайно, на Мальті їжа недорога; але вихованки добре одягнені, а наставниці і вчителі отримують велику платню, і ні в чому нестачі немає. Бажано б було, щоб в інших краях, у подібних закладах, брали приклад із цього: воно робить честь англійцям і теперішньому директору його, пану Казалані, особливо тому, що цілком відповідає своїй меті. Зручна нагода змусила мене зважитися їхати до Сицилії і оглянути частину цього знаменитого острова. Пароплав «Фердинанд 1-й» лагодився, і незабаром мав вирушити туди; а з Мессіни днів через п'ять мав іти до Неаполя інший пароплав, на якому я міг переправитися на тверду землю. За добу до мого від'їзду відшукав я тут грецьку церкву, при якій жив священик нашого сповідання, сицилієць. Я замовив обідню і молився в церкві один. Священик погано знав грецьку, дячків і півчих не було, і він прочитав мені скоромовкою, абияк, обідню, після якої запросив до себе, кажучи, що в нього є образи рідкісного грецького живопису. Що ж це було? П'ять чи шість старих ікон, здається, суздальського письма; на двох із них і написи були слов'янські. Священик пропонував мені купити їх, і дуже засмутився моєю відмовою: старий розраховував на баришок! Він жив із сімейством своїм дуже вбого: парафіян у нього нікого не було, і він існував подаяннями від грецьких суден, що заходили на Мальту. Я, скільки міг, винагородив його ошукане очікування, подарувавши йому десять неаполітанських дукатів (), чим він, здається, був дуже задоволений.