Сицилія: Мессіна, Таорміна, шляхетний розбійник Корніло та сходження на вулкан Етна

Дорога від Мессіни до Таорміни, Tauromenium, йде по морському берегу. Затока і береги Калабрії безперестанно перед очима. Ми їхали тихо, тому що мої провідники здебільшого йшли пішки. Годині о дванадцятій, коли стало вже дуже гаряче, Корніліо запропонував мені звернути з дороги і заїхати в гори, пообідати в якогось Фра Доменіко, його приятеля, у якого ми знайдемо — казав він — прекрасний обід, тінь і гарний прихисток per far la siesta, тобто, поспати після обіду. Ми звернули і приїхали в якусь корчму. Знайомого Корнілієвого не було вдома; але його дружина, моторна баба років тридцяти, заклопоталася, заметушилася, негайно приготувала нам яєчню та смаженого зайця, і досить погану локшину у вигляді супу. Зі мною була шинка, і я досить добре пообідав. Спати я ліг на соломі під тінню, просячи мого провідника не баритися, бо мені хотілося приїхати в Таорміну ночувати. Усе здійснилося за бажанням. Корніліо розплачувався, торгувався, лаявся з господинею; вони кричали за гріш, ніби йшлося про тисячі; але мій скарбник виявляв свою ревність до моїх інтересів, і я в його справи не втручався; тільки просив його ніде не відмовляти в a buona mano, якої просять безперестанно і за все: те саме, що наше на горілку, або, як нині кажуть, на чай. Спека спала; ми поїхали набагато швидше, вибралися на великий шлях, і знову побачили море, знову вдалині Калабрійські береги; нарешті їх не стало видно. Не доїжджаючи до Таорміни верст десять, два молодці у великих капелюхах стояли біля самої дороги, спершись на рушниці; Корніліо поскакав прямо до них; не знаю, що вони говорили, тільки коли я з ними порівнявся, вони зняли капелюхи і ввічливо мені вклонилися. Один із них побажав мені доброї дороги: Bon voyage, signor Principe! Я розкланявся з ними і подякував за привітання. Коли потім я запитав Корніліо, що це за люди, він мені відповідав: «Це Campieri Герцога Салернського, гвардійці, або охоронці його, але вони з розбійниками в дружбі і часто заодно». Ми приїхали, або, краще сказати, видряпалися в Таорміну вночі. Нічого не можна було розгледіти. Я не розумію, як на таку крутизну можуть підійматися коні: здається, ця доріжка створена для самих кіз. Я зупинився в будинку в аптекаря і негайно ліг спати. Наступного дня, вранці, щойно можна було озирнутися, я вийшов на вулицю: містечко найменше; у ньому навряд чи є чотири чи п'ять тисяч жителів; але церков безліч, як на таку кількість населення, тому що їх налічується з монастирями тридцять три. Тавроменіум славився за греків і за римлян. Навернені в християнство, його жителі хоробро захищалися проти сарацинів. Літописці стверджують, що облога міста тривала близько двадцяти років, і воно останнім з усіх сицилійських міст понесло ярмо невірних. Тоді настав для нього час лиха, і в 968 році халіф Алмоез наказав зруйнувати його дощенту. Відтоді воно не могло оправитися і залишилося таким, яким ми його і тепер бачимо. Однак за залишками стін і з готичного напису, що зберігся на них, видно, що укріплення міста були відновлені в 1130 році, хоча в набагато зменшеному розмірі: нові стіни далеко всередині старих, що також видно зі збереженого фундаменту останніх. Місто побудоване на кам'яній скелі, між ярами, і, можна сказати, над прірвою; над ним висять дві жахливі скелі і ніби безперестанно погрожують йому своїм падінням. Одна скеля зберегла свою давню назву: Monte Venere (Венерина гора), а інша маврську назву: Rocca dei Saraceni.