Ось як ми проводили час: вранці заходив призначений до нас пристав (він був і за слугу), довідувався про наше здоров'я і приймав наші накази щодо столу і про все, для нас потрібне на цей день; він віддавав нам листи, коли вони надходили з поштою, і брав наші для відправки; рапортував про нас лікарю і головному наглядачу. Коли ми виходили гуляти по набережній (нам визначено було по ній відгороджений простір, на 75 кроків у довжину), пристав перебував при нас, щоб і випадково не могли ми з ким-небудь знестися. Коли ми поверталися додому, він замикав зовнішні двері ключем; утім, він жив і обідав з нашими людьми. Крім лікаря, який був англієць, усі інші чиновники в карантині були мальтійці або італійці. Лікар відвідував нас разів зо два на тиждень і оглядав здалеку. Головний наглядач бував, мимохідь, майже щодня, і щоразу питав: чи задоволені ми, і чи не маємо в чому потреби? Кожне прохання наше було негайно задоволене; але ми рідко просили про що-небудь, тому що завжди були задоволені і, дякувати Богу, здорові. Їжа в нас була чудова: нам приносили з найкращого трактиру в місті завжди шість страв і десерт. Риба найкраща і всякого роду тут удосталь; яловичина і баранина хороші; зелень є яка завгодно. Стіл обходився нам, крім вина, яке ми брали кожен на свій смак, по п'ять рублів з людини; за меблі та постільну білизну платили ми по два рублі, разом близько десяти рублів на добу. Зі столу нашого з надлишком залишалося приставу і двом камердинерам нашим. Вечорами, після прогулянки, ми читали з паном Фурманом, часто вголос, по черзі. Дружина його обдарована голосом, яких я мало чув; вона співала з незвичайним мистецтвом, акомпануючи собі на фортепіано.
Я щодня обгортався морською водою, і вперше дуже здивувався, коли побачив, що з мене бризкають іскри: це дія Фосфору, яким насичена тут морська вода. Одне було важко: це протягом дня нестерпний жар, а ввечері і вночі комарі, звані тут занзарами. Вони незрівнянно зле наших, і. жало їх набагато довше залишає по собі пухлину і коросту. З вікон і балкона мого я бачив тільки міцність, та вдалині велику дорогу; Скільки англійських вартових змінювалися на бастлонах, і становили ціль навколо карантинної пристані. По Неділях розчиняли рід воріт на верху одного бастлону і вдаряли в дзвін; тоді з карантинних судів подилювали до воріт молитви; друні на самій набережній (з якої, так само як і мого балкона, видно було в ці ворота) становили на коліна. Біутрі була там церква, і священик служив обідню, яку ве карантинні жителі могли, якщо не чути, по віддаленні і висот бастіону, То принаймні бачити міф, і при цьому молитися.