Я сказав, що в Нікомідії найняв я човен молодого реїса, нареченого старшої дочки мого господаря Козмоса. Ось у чому полягала наша умова: він повинен був негайно вирушити і чекати на мене в самому гирлі річки Риндак, а звідти доставити до острова Мармара, де я сподівався знайти мессінський корабель; у разі ж невдачі він зобов'язувався пливти зі мною в Геллеспонт, до останнього замку, за обумовлену між нами плату. Таким чином я забезпечував своє повернення з Брусси. Наступного дня, напившись чаю, рано-вранці сів я на коня і виїхав із Гемлека. Олімп, хоча ще й віддалений, постав переді мною у всій своїй красі: промені вранішнього сонця освітлювали його вершину, яка здавалася яскраво-рожевого кольору і виблискувала на краях та на схилах сніжно-білими відливами. Ні зобразити, ні описати цієї картини неможливо: живописець, який би захотів змалювати ці кольори, звичайно, був би звинувачений усіма у відступі від природи; а, мені здається, він би до неї ще й не наблизився.
Ми їхали години дві рівниною, що непомітно підвищувалася; сіл на дорозі не було, але я бачив їх багато обабіч. Уперше помітив я в Турецькій імперії добре оброблені поля, усюди достаток і не розорені селища; жителі, як турки, так і християни, здавалися задоволеними і щасливими. Серед багатої країни, оточений цілющим повітрям найкращого у світі клімату, я сповна насолоджувався життям... Ми переїхали вбрід дві річки; одна з них Ассер, імені іншої не знаю і не спитав про нього. За годину показалася Брусса. Дорога до неї йшла під гору. На узвишші, біля підніжжя Олімпу, розкинулося велике місто: вигляд його чудовий; навколо розлога і родюча долина, засаджена шовковичними деревами і зрошувана тисячею струмків, серед яких є два гарячі джерела, рясні водою; температура її дорівнює окропу.