Сицилія: Мессіна, Таорміна, шляхетний розбійник…

Пройшовши цю смугу, ми мусили зупинитися на нічліг у печері, утвореній з лави, яку тут називають Spelonca di Capre, тобто козяча печера, бо в негоду дрібні тварини часто знаходять у ній прихисток. Звідси краєвид уже розлогий і величний. Мені здавалося, що я стояв вище земної кулі, ніби в іншому світі! Печера оточена стародавніми дубами, і їхнє сухе листя згодилося нам на підстилку. Ми розвели велике вогнище, набравши для цього гілля. Вже близько від нас була снігова смуга, і через брак води ми використали сніг; зварили чаю, напилися його з хлібом і маслом, привезеними з собою, і тим цілком підкріпили свої сили. Потім усі повкладалися спати. Спершу шум усередині гори, хоч і досить віддалений, праворуч від нас, заважав мені заснути. Там видно було густі, димні хмари, і чути вибухи, сильніші за гарматні постріли; але жодної ознаки вогню ми не помітили. Ця гора утворилася років зо три тому, під час виверження 1834 року; вогонь у ній ще не згас, і навіть лава не зовсім охолола. На кілька верст винищено тут дубовий ліс, пориті глибокі яри, і лава наповнила їх потім, як запевняв провідник, футів на сто заввишки. Саме в цих місцях вона ще зберігає свій жар. Стомлені, знесилені, ми, призвичаївшись до шуму, всі зрештою міцно заснули. Наступного дня, набагато раніше за світанок, ми ступили на крижану смугу, і я побачив голову велетня: вона малювалася на темно-блакитному небі, оточена вінцем зірок. Хмари зникли, ранок починався ясний, але холодний; вітер пронизував мене наскрізь; моя черкеська бурка ледве захищала мене від холоднечі. Я відчув рідний мороз, зліз з осла і хотів пішки зігрітися, але йти було неможливо: ми перебували серед лави, і такої жорсткої, що ногам було боляче, і я на кожному кроці спотикався. Я знову сів на свого аркадського коня. Звиклий до цих місць, він вправніше за мене пробирався по нерівностях шляху, і я віддався його тихому, але певному кроку. Ми дісталися до Casa degl'Inglesi: це кам'яна хатинка, побудована англійськими офіцерами в той час, коли минулої війни вони займали острів. Вона розташована біля підошви головного жерла вулкана і складається з невеликої стайні для ослів та критого сарайчика для людей. Хоч який убогий цей притулок, а благодатний для мандрівника, коли застане його негода на пустельній висоті. Ми тут зупинилися, погодували ослів і самі поснідали.