Сицилія: Мессіна, Таорміна, шляхетний розбійник…

Гора Етна поділяється на три абсолютно різні височини або смуги: перша, Regione Culta, або Piemontese, тобто родюча, підгірська; друга, Regione Selvosa, або nemorosa, лісова; нарешті, третя, Regione Deserta, або scoperta, тобто пустельна, безплідна. Вони також різняться кліматом і своїми плодами, як смуги чи зони земної кулі; доречніше було б назвати їх: гаряча, помірна і крижана. Перша знаходиться біля підошви гори, по всьому її колу: тут найродючіша земля, на 15 миль у висоту. Містечко Ніколозі знаходиться на самому краю цієї смуги. Звідси вступили ми в другу, або лісову смугу: вона вся складена з лави, яка вже за кілька сотень років перетворилася на багатий рослинний ґрунт. Тут зовсім інший клімат: біля підошви гори, у Катанії, наприклад, жнива дозріли і спека стояла нестерпна, а в Ніколозі, у другій смузі, хліб був ще зелений і тепло найпомірніше. Дорога наша ставала з кожною годиною гіршою; можна сказати навіть, що вона була препогана: скрізь ступаєш по старій лаві і по згаслих жерлах, перетворених на ріллю та виноградники. Тутешні плоди вважаються найчудовішими у всій Сицилії; особливо славляться смокви різних видів. Ця смуга вкрита пагорбами, майже всюди конічної форми: вони немов бородавки на горі, але вже вкриті зеленню і рослинністю. Кожне виверження породжує один такий пагорб. Кипіння і вибух палаючої маси не може завжди досягти самого верхнього жерла або кратера, на 12 або 13 тисяч футів перпендикулярної висоти. Часто трапляється, що, довго стрясаючи всю гору і навколишні краї, кипляча лава прориває отвір у боці гори і тоді утворює ці пагорби. При виверженні спочатку летить густий і чорний дим; потім ніби дощ золи або попелу починає спустошувати всі околиці; за тим починають викидатися на жахливу висоту розпечені камені, деякі величезного розміру. Камені ці, падаючи разом із золою на гору, утворюють конічні пагорби, які формуються іноді за найкоротший час, іноді ж, як під час виверження 1669 року, це триває кілька місяців: тоді пагорб стає великою горою; деякі й тепер мають понад тисячу футів перпендикулярної висоти; інші тільки від трьох до чотирьох сотень. Щойно нова гора утворюється, одразу з її підніжжя з'являється лава, яка й тече, спалюючи та винищуючи на своєму шляху все. Вона майже завжди доходить до моря, в якому зупиняється і застигає. Лісова смуга Етни займає простір майже на дев'ять миль у висоту: це навколо гори справжній пояс найкращого зеленого кольору, який тільки можна уявити.