Мала Азія: Прощання з Царгородом, Бруса, сходження на Олімп та Троя

Відпочивши вдома, я пішов курити люльку та пити чай на терасу мого будинку. Олімп при заході сонця був переді мною у всій своїй красі! Я не міг надивитися на нього, бо ніколи не бачив подібного велетня на землі, яку можна назвати земним раєм. Незабаром потім я побачив Іду та Гаргар: вони з Олімпом зрівнятися не можуть; але я тоді ще не бачив Етни, що все затьмарює. Мені спала на думку відвідати Олімп і побачити там Юпітера, Юнону та інших чудесників стародавньої міфології. А якщо й не застану їх удома, то принаймні залишу візитні картки. Мені дуже сподобалася ця думка, і я зважився того ж вечора поговорити про неї з Ахмет-пашею і попросити для моєї подорожі допомоги, а потім, рано-вранці, вирушити на Олімп. Мене, зізнаюся, зваблювало й те, що, напевно, жоден росіянин там не бував, і я буду першим. Увечері, коли я прийшов до Ахмет-паші, він спитав мене, чим я займався, розлучившись із ним, і додав, що боїться, щоб я не занудьгував у Бруссі. Я запевнив його, навпаки, що провів час дуже приємно; та й користуючись його дружбою, його бесідою, непростимо було б мені нудьгувати. Я повідомив йому про свій намір їхати на Олімп; він похитав головою і сказав: «Дивуюся і заздрю цій діяльності та рухливості європейців! Я давно живу в цій стороні, і, чи повірите, ніколи там не бував; а людина ваших літ за хвилину зважилася здійснити таку важку подорож! Чи знаєте однак, що навряд чи можна вам буде на коні дістатися до самого верху?» — «Їхатиму, скільки можна буде, пашо; а де не можна їхати верхи, піду пішки». — «Допоможи вам Бог, — сказав Ахмет. — Я вживу всіх заходів для вашої безпеки. Тепер у сусідстві гори кочують туркмени: я пошлю попередити їх, що мій гість гуляє поблизу. Вони не насміляться потривожити вас, але щоб не сталося якогось непорозуміння». Цей добрий до мене паша не пропускав жодної, навіть найменшої, нагоди зобов'язати мене своєю ввічливістю та увагою: я щиро був йому вдячний! — Ми сіли знову на диван і стали курити. Знову відновилася розмова про господарство, і я нарешті сказав йому: «Чи хочете, пашо, я відкрию вам секрет, який прислужиться тут незрівнянно краще, ніж Ахард, Лароз'єр і Домбаль, до поліпшення вашої економії? Моїм засобом ви у сто разів примножите ваші доходи. Вам довго ще не знадобляться ні удобрення землі, ні англійські плуги, ні поділ полів». — Та як же це зробити?» — «Роздайте порожні, нічим не засіяні землі орачам, туркам і грекам, у їхню повну власність, і убезпечте їх твердим законом від будь-якого насильства і самоуправства підлеглих ваших, від усіляких свавільних конфіскацій. Зробіть так, щоб кожен із них був повним господарем своєї справи, і ви побачите, що років через два замість 40 тисяч мішків пшениці відправлять із Темлека 100 тисяч до Константинополя. Вино і шовк примножаться в такій же пропорції; а султанові це нічого не коштуватиме, бо ці землі тепер йому ніякого доходу не приносять». — «Багато правди сказали ви, — відповідав Махмет, — але у виконанні цього зустрінуться великі труднощі». — «Це справа уряду, Ахмете; я дивлюся тільки з господарської точки; далі не дозволяю собі жодних зауважень». — «Ах! Багато ще нам треба вчитися! — вигукнув паша. — Та Бог допоможе! Усьому треба початок».