Ніч була тепла, місяць освітлював дорогу, солов'ї співали всюди. Я відроду не чув такої величезної кількості раптових нічних солов'їв! Їхні гучні гуркіт лунали по всіх садах, гаях, біля струмків. Ця нічна, заспокійлива гармонія помирила мене з харківською пригодою; я вдався в думи, подумки пробігав своє життя, обмірковував теперішню подорож, і нарешті до ранку міцно заснув, і прокинувся тільки в Константинограді, проскакавши кілька станцій без просипу. Звідси, по чудових місцях, серед грушових та вишневих дерев у повному цвіті, я через Новомосковськ приїхав до Катеринослава.
Губернське місто Катеринослав побудовано Великою Катериною: вона сама закладала перший камінь соборної церкви у присутності Імператора Йосипа Другого у 1787 році. Він стоїть на правому березі Дніпра, кілька верст вище перших порогів. Мені здається, він ніколи не стане гідним гучного імені свого. Тепер кордони Держави з усіх боків від неї відійшли; нічого немає в ньому такого, що приваблювало б населитися, незважаючи на п'ять встановлених у ньому ярмарків. Як центр губернії, що містить у собі присутні місця, він утримує ще чиновників, а справи окружних жителів залучають кілька людей і торговців. Нинішній Генерал-Губернатор, Граф Воронцов, збудував тут для себе досить гарний і величезний будинок. Втім, особливо чудового у місті я нічого не знайшов. Пообідавши досить погано в шинку, я продовжував свій шлях уздовж Дніпра до Нікополя.
Дорога лежить по степу; огрядні пащі та висока трава досить показували багатий ґрунт землі. Дрохва і навіть стрепети прогулювалися струнко біля майже дороги і нас не лякалися. Змінивши коней, аж пізно ввечері, ми їхали степом, як раптом настигла нас жахлива буря. Громові удари безупинно йшли один за одним; дощ лив як із відра; На довершення нашої біди, темрява була така, що тільки коней своїх можна було бачити. Ми збилися з дороги, і вже верст десять замість Перекопської їхали Херсонською; на щастя ямщик схаменувся і запропонував мені їхати на Херсон; це зовсім не входило в мій план, бо становило б мені верст вісімдесят зайвих. Я звелів зупинитися, і на превеликий подив ямщика і людей моїх звелів відпрягати коней. Я розрахував, що при цій темряві ніякої не було можливості розглянути дорогу, і що якщо ще раз зіб'ємося, то не дивно буде впасти в яр, яких на цьому степу багато, і краще простояти і дочекатися дня. Кучер і один з моїх людей сіли під коляску, щоб трохи захиститися від дощу, а я з іншим закупорився в ній зовсім. І так ми досить спокійно проспали в ній до ранку; дощ пройшов, коней запрягли, повернулися назад, знайшли свою дорогу і помчали до Нікополя.