Блукаючи вулицями, я зашель якось до церкви, яка привернула мою увагу своєї Арабської Фізлогномеї. Це монастир Св. Григора. З висоти тераси його вигляд чудовий: перед очима все місто, всі вулиці, площі та сади. Запах помаранчевих квітів наповнює повітря; погляд лежить на напівциркульній гавані, і насолоджується цим блакитним, прозорим морем, цим величним і суворим берегом Калабрії, пишноти пів-Євронівської і напів-Аериканської природи! Все це потопало в прозорому і палаючим променями сонця повітря; вдалині сріблилися вітрила; вздовж берега тягнучи хресний ходьба, з херугвами та образами.
Вид гір не поступається красою морським видам: там групами розступ генети (дрок), олеандрі, кактуси, в'ються як стрічки зелені і квітів. Шовше їх оливні дерева, мирти, ал0е, серед сільських будинків і пустель. Однієї Етни не вистачає для цієї картини.
Я повернувся в місто вузькими, крутими провулками, де злидні та бідність зайняли свої квартири. Бачачи безлад будинків і розколені стіни, можна було подумати, що землетрус тільки вчора скінчився. Виснажені спекою і роботою, жінки тут рано старіють і худнуть; їхні великі, чорні очі блищать, здається, гарячковим жаром. Національна мантія, в яку вони закутані, надає їм якоїсь сумної фізіономії і зближує з циганами. Сицилійська мантія (манто, плащ) — велике чорне покривало, шовкове в багатих, стамедне в бідних. Жінки закриваються ним з голови до ніг; самі лише очі залишаються назовні. Точнісінько такі плащі бачив я на мавританках, які називають їх гаїк. Молоді дівчата носять іноді білі мантії; але чорний колір — справжній національний для цього вбрання.
Чоловіки тут не лушать жінок: вони, в лахмітті, цілими купами валяються біля входу до церкви, і нічого не роблять. Прибережні жителі підфятельнзе: вони невпинно займаються ловом риби, і безстрашно плавають на своїх човнах посеред Харибди і Сцилли.
У Мессінф немає ніяких залишків давнини, хоча вона була однією з перших грецьких колон, заснованих на Сицимійських берегах. Перше ім'я цього міста: Зансла означає коса.