Рано-вранці зібрався я нарешті їхати на Етну. У мене був досвідчений провідник, pratico assai [досить випробуваний], і не менш досвідчений лошак. Погода була сприятлива, бо хмарки застилали сонце; отже, було не дуже гаряче. Дорога з Катани до гори лежить на північ. Від'їхавши верст сім, зустрічаєте перше сільце, Каналієто. Далі вступили ми у велике селище Трапіто. Звідси дорога пішла вгору, і ми, проїхавши ще кілька сіл, зупинилися на заїжджому дворі, що називається Фондако. Тут нашим ослам і коням стоянка була чудова: у стайнях влаштовано стійл двісті; зате для людей немає жодного куточка. Двір цей досить схожий на турецькі кхани; та й чому не припустити, що він був кханом за часів сарацинів, які так довго володіли Сицилією? Ми не могли знайти в ньому ні шматка хліба. На щастя, я запасся дечим у Катані, для себе і для своїх людей. Треба було сісти на підлогу, і так обідати: ні стільця, ні стола, ні навіть лави не було. Я запитав напівдикого мужика, господаря, чи далеко ще до славетного каштанового дерева, Чентокаваллі (°)) Він відповідав мені, що години чотири тихої їзди. Відпочивши трохи, ми знову вирушили в дорогу. Я із задоволенням дивився на цей нижній схил Етни: від самого міста до нього країна була родюча, багата на всілякі рослини та плоди. Помітними ставали давно згаслі жерла, що існували колись у далекій давнині. Після однієї години їзди побачили ми сліди старого потоку лави. Мені сказали, що вони належать виверженню, яке було в XVI столітті. Тут земля була вкрита ялівцем. Ми все піднімалися вгору, і через годину в'їхали в каштановий ліс, де знаходиться це славетне дерево:
(°) Ста коней. Il castagno di cento cavalli! Я помітив тут багато дерев, надзвичайно товстих; між іншими те, яке називають La Nave [корабель], і в якому біля кореня понад шість сажнів в окружності. Нарешті ми під'їхали до знаменитого стокінського каштана: знизу його видно саму кору, а вище — сім дуплистих відгалужень. Обмірявши окружність дерева, я налічив 87 моїх кроків. Порожнеча в ньому, або, якщо хочете, дупло його, 45 кроків у діаметрі, а в інших місцях і 20; посеред дупла побудована хатинка, і селяни розповідають, що вона існує вже 200 років. Крім неї, у тій же порожнечі є чимала галявина, на яку входять багатьма стежками. Гілки цього велетня не відповідають товщині уявного його кореня, і я міцно сумніваюся, щоб видима кора належала одному стовбуру. Провідник запевняв мене, що недавно хтось обкопував землю навколо всього дерева і знайшов, що внизу кора суцільна; а це ясно показує, що вона належить одному й тому ж дереву. Так кажуть!