Неподалік від Чесми Сципіон здобув морську перемогу над царем Антіохом. Тут також було місто Еритрея, де народилася Сивіла Герофіла. Відвідавши Чесму, я віддав шану пам'яті графа Олексія Григоровича Орлова-Чесменського, друга мого батька і мого благодійника. Наш корабель пройшов Хіоську протоку і взяв курс на захід при легкому вітерці. Ми пливли досить швидко і рано-вранці пройшли між островом Андрос і Негропонтським берегом. Тут ми перебували вже в Греції і вийшли з турецьких володінь. Вітер стих. Ми проходили повз острів Цеа і до полудня побачили Суніумський мис, нині Капо Колонна. Незабаром наш корабель ішов біля самого мису. Руїни храму Мінерви було видно дуже добре. Я неодмінно хотів зійти на берег і вирушив туди на шлюпці. Суніум в Аттиці, навпроти самих Кікладських островів та Егейського моря; від нього рахують 360 стадій, або 37 миль, до останнього Негропонтського мису Левка (білого). Сонце виблискувало на сріблястих морських хвилях. З одного боку їх оточували береги Аттики, з іншого — береги Пелопоннесу. Всюди було видно миси, гори, острови, і між ними голий та безплідний острів Ідра; він біля берегів Мореї. Ідріоти виростають і виховуються на морі, звикають до нього змалечку, і за те здавна славляться як найкращі моряки Леванту. Вони безстрашно плавають за будь-якої погоди. В останню війну за незалежність Греції вони хоробро билися і ніколи не допускали жодного турка на свій острів. Я зійшов на берег біля Суніума. Він крутий, скелястий і всіяний камінням. На самісінькій його вершині — залишки храму Мінерви Суніумської, які далеко видно з моря. Підпливаючи до берега, ми проходили між ним та островом Макронізі (довгим островом). У давнину його називали Олениним островом, тому, нібито, що дружина Менелая, повертаючись із Трої до Лакедемона, відпочивала на ньому. Острів цей належав афінянам, але не приносив їм жодного доходу; він увесь всіяний камінням; довжина його сім миль.
Матроси залишилися на березі купатися, а я пішов до храму. Суніум, як вважали давні географи, був за 330 стадій, або за 41½ милі від Пірея, головної афінської пристані; він вважався демом, або аттичною слободою, що належала до Атталісового коліна. У Пелопоннеську війну афіняни укріпили його для захисту своїх транспортних суден. У наш час місце це довго залишалося зовсім голим, але тепер заросло чагарником, що завжди зберігає зелень. Ще видно й залишки стін, що оточували висоту, посередині якої був побудований храм: вони тягнулися до самої пристані. Особливого роду їхня кладка називалася у греків псевдісодомум. Я знайшов тут круглий колодязь, а далі, біля самої підошви гори, ставок чи озерце; вода в ньому свіжа і приємна на смак, але чорнувата.