Егейське море, Чесменська перемога, Афіни, Коринф та Мікени

Що ж вийшло? Грецькі депутати були здебільшого інтригани, пройдисвіти, які шукали всілякими засобами щастя. Багато з них і доручень ні від кого не мали, а ті, яких справді послали, ґрунтували всі свої надії на порожніх словах, на розповідях, на хвастощах своїх співвітчизників. Звісно, повірили їм необережно; але й великі генії помиляються, особливо в тому, що лестить давно плеканій в уяві, улюбленій їхній думці. Катерина знала греків тільки з історії: їй були пам'ятні і близькі Александри, Перикли, Епамінонди, і за ними вона судила про нинішніх їхніх нащадків. Навпаки, треба було б послати надійних людей, які знають новогрецьку мову, щоб упевнитися на місці, чого можна чекати від цього народу і як спланувати дії. Тоді побачили б, що не тисячу російських солдатів треба було послати в Грецію; що неодмінно потрібно мати десантний корпус тисяч із тридцять і вести війну наступальну. Флот наш після Чесменської перемоги не мав потреби в підкріпленні; але необхідно було його полагодити і забезпечити всім. Замість того уклали мир з турками, і хоча в трактаті було сказано про всепрощення морейських греків і забуття минулого, але після відбуття російського флоту ця стаття трактату не могла бути нічим підтримана суттєво, а турки відхилили відповідальність тим, що не посилали військ у Морею, але, як відомо, дозволили албанцям увійти в Пелопоннес, різати і грабувати без пощади всіх греків. Ці після відбуття росіян зовсім занепали духом, і замість того, щоб захищати вже не свободу, як вихвалялися раніше, а життя своє, дітей своїх, дружин і своє майно, поки імператриця могла б заступитися за невиконання трактату — підставили горло під ножі якихось п'яти тисяч гірше за них озброєних варварів, і жоден грек не спробував навіть захищатися проти жменьки розбійників! Коли російський посол у Константинополі став скаржитися на цей вчинок, то Диван запевнив його, що негайно пошле військо вгамувати і покарати розбійників. Справді, послали Гасан-пашу; а цей паша під приводом придушення бунту перерізав і дограбував решту! Щоправда, він вигнав і албанців; але Морея відтоді вже не могла оговтатися. Я знаю, що з усіх боків постали докори і звинувачення проти Катерини Великої, проти воєначальника її Орлова і взагалі проти всіх росіян. Найбільше кричали французи, писали всіляку нісенітницю, запевняли, що ми обдурили і згубили греків, і що на наш союз їм ніколи покладатися не слід. Я згоден, що Морейська експедиція не мала очікуваного від неї успіху; але неупереджені люди погодяться, що якщо ми винні, то, звичайно, тільки в тому, що повірили грекам і, поклавшись на слова їхніх депутатів, допустили, навіть заохотили повстання, яке за тодішніх обставин, крім загибелі греків, ніякої користі нам принести не могло. Понад п'ятдесят років минуло після цих згубних подій. Відтоді все змінилося. З одного боку, турки переповнили чашу прикрощів і лих греків, особливо відбираючи в них дітей і силоміць навертаючи їх у магометанство. Приклад Французької революції, часті повстання в Італії, бунт Алі-паші, де й вони брали певним чином участь; завоювання Наполеоном Єгипту — все це дало грекам більше сміливості і ніби ознайомило з думкою, що ще можна боротися з турками. Вони трохи освітились, і в останню інсурекцію були вже набагато мужнішими і хоробрішими, ніж раніше. Але й тут вони неминуче загинули б, якби Наваринська битва — можна сказати, несподівано і випадково дана на їхню користь, — не видалила єгиптян із Мореї і не змусила європейські держави ніби мимоволі за них заступитися. Але й тепер владолюбство греків, неспокійна і сварлива їхня вдача, схильність до інтриганства і різні політичні відносини довго будуть перешкодою до встановлення між ними порядку. Такі нинішні греки; принаймні такими вони мені здалися. Думка моя, зізнаюся, не на їхню користь; але запевняю, що сама лише істина керувала мною, і я вважаю це обов'язком будь-якого неупередженого письменника.