Ми стояли між Тенедосом і берегом Азії, на якому цікаво було бачити руїни Олександрової Трої. Штиль не давав нам анінайменшого ходу, і я наважився зійти на берег. Олександр Великий не наслідував інших завойовників: він не відзначав, подібно до них, шляхи своїх перемог спустошеннями і розоренням, але розсудливо залишав на них пам'ятники, більш славні і міцні, споруджував храми, засновував міста і креслив плани для майбутнього їхнього добробуту і величі. Він не міг довго залишатися на одному місці і доручав виконання своїх шляхетних намірів обраним ним правителям: у цьому він був такий щасливий, або, краще сказати, так добре вмів обирати людей, гідних зрозуміти його і служити государю великому і щедрому, що виконання його волі діставалося завжди людям незвичайним. Олександрія-Троя була одним із вісімнадцяти міст, що отримали ім'я славного завойовника. Спочатку її називали Антигонією, на ім'я Антигона, який заклав її за наказом Олександра. Але Лізімах, один зі спадкоємців Олександрових, якому дісталася вона, вшанував її ім'ям великого македонського государя.
Післястаї Олександрія відзначилася вірністю своїй Римлянам, і за те вони дали їй переваги, рівні з твії, якими користувалися міста Італії. Нрі Імператор Азвгустб тут поселили Римську колонію: це значно збільшило місто, між вебами іншими, що носили те ж саме назву. Тільки Олександрія Єгінетська була великолфінфом і гарфем.