Найнявши двох озброєних провідників, я вирушив верхи до Аргосу. Спершу ми піднімалися безперестанку в гору, потім почали епускатися в Аргоську долину. Я з нетерпінням чекав появи знаменитого міста Юнони, і справді, щось чудове, величезне побачив перед собою; але наблизившись розчарувався зовсім. Пагорб, на похилості якого розкидані будови міста, оточуючі його скелі, Лернська гора, затока — все це вм5етБ становило далеко щось величне. Коли ми наблизилися до нового містечка, я мимоволі вигукнув: «Так ось Аргос! ось це пишне місто, прославлене і висійте всіма портами давнини! Ім'я його по праву мало дійти до пізнього потомства. ГдБ-же його храми? Куди поділися мармури, зображуючи герозв, яких ще живі імена? Гдв дворезь царя царів, Агамемнона? Чи театр? гд стадй, м5це Немейських ігор? ГдБ, нарешті, Піррова гробниця?...» Даремно було б шукати цих паматників у бідному тородишкв, нині Аргос, що зберіг одне ім'я своє. Але й тепер ще є деякі залишки колишньої його величі. У нинішньому своєму обсязі, місто займає охоло п'яти верст. М'єтоположше його, всередині затоки, чудово: е одного боку КінурШеюя і Аркадекя гори, з другого Епідавреюмя і 'Трезенські висоти представляють звеличливу картину. Місто здається великим, тому що неправильні його вулиці та будиночки, розділені садами та пустирями, займають велике простір. Вода його ключів і колодчів чистіша і здоровіша всіх інших у Морів; вона тече із півгори, ГДВ розташоване місто. До полудня ще видно ст5на, що належала, може статися, до давньої фортеці. Хто знати, чи не з нею стара кинула черепицю, що поклала край величезним задумам Пірра? Близько цього місця є укр5пленьице, рід замку, у другому я бачив гармати. Нарешті, на ближній скелі я знайшов кілька обламаних барельєхів і напіввимовлених написів. На сучасному ринку, досить багатолюдному, також можна «бачити кілька уламків стародавніх колон. Павзанний пише, що в його час ще була в Аргосе Юпітерова статуя, та сама, біля підніжжя якої заколов Ахіллесів син рама, в собетвенном його палаці, і яку Стеннель вивіз потім з Трої.
У Середньовіччі Аргос здобувся надбанням якоїсь Фвенешянської вдови; вона продала його Республіці своїй, за двісті червінців річного доходу, і п'ять сотень червонців одноразової сплати. Атамемнонову столицю! О метушня суєт!