Мала Азія: Прощання з Царгородом, Бруса, сходження на Олімп та Троя

Мешканці Принцевих островів ловлять безліч риби всілякого роду, а також устриць і мідій. Дичина тут тільки перелітна, зайців мало, а кроликів зовсім немає; зате на острові, що носить їхнє ім'я, вони незліченні. Втім, на Принкіпосі не зустрів я нічого особливо примітного; стародавніх пам'яток немає жодних. Але цілющість повітря і місцеположення чарівні. Вдалині видно Константинополь і Азійський берег (*). (* Якби я жив у Константинополі, то на літній час не мав би, за прикладом усіх європейців, що там живуть, дачі ні в Белграді, ні в Буюк-Дере, ні на європейському березі Босфору, хоча вони дуже приємні. Я неодмінно обрав би місце на Принцевих островах або на чарівному азійському березі Босфору.) Від Принкіпоса до Халкіса версти чотири. Я плавав туди оглянути Троїцький монастир. Настоятель і ченці його, люди лагідні, гостинні, ведуть життя тихе і суворе. Монастир побудований на горі, посеред острова; краєвид із нього прекрасний! На воротах монастирських є картина, що зображує Рай і Пекло. У пеклі безліч мусульман; у раю тільки ченці, прості священики і простолюдини в бідному вбранні. Я зауважив одному ченцю, що турки, побачивши себе в пеклі, можуть розсердитися; він відповів мені, що це вже не раз і траплялося, але ченці завжди відкуповувалися грошима, а картиною так дорожать, що ніяк не погодяться зняти її. Чи не тому, що вона напрочуд погано написана і, звичайно, не давня? На Халкісі є й інші монастирі; на Принкіпосі їх два, на найвищих місцях острова; але я не мав часу оглянути всі. У всіх цих монастирях братія живе скромно, можна сказати, зразково; займаються землеробством, ремеслами, для них потрібними, і не знають жодних пристрастей. Зате вони здорові та досягають глибокої старості. Турки не турбують їх і живуть з ними в мирі. Усунутий незадовго до мого приїзду патріарх, відомий своїми пізнаннями і прикрашений чеснотами, жив у Троїцькому монастирі, куди заслали його. Я не мав честі бачити його: він був дуже хворий і звелів висловити мені свій жаль, що не може мене прийняти.